Євгеній Кисельов народився 15 червня 1956 року в Москві в родині авіаційного інженера. Його шлях від перекладача в Афганістані та викладача перської мови у Вищій школі КДБ до провідного журналіста пострадянської епохи став відображенням боротьби за свободу медіа. Програма «Итоги», яку він вів на НТВ у 1990-х, стала еталоном аналітичної журналістики, розкриваючи корупцію та привертаючи увагу мільйонів глядачів до гострих соціально-політичних питань.
Після вимушеного відходу з російських ефірів у 2001 році через державний тиск на незалежні медіа Кисельов знайшов нову платформу в Україні. Тут він вів популярні ток-шоу на каналах «Інтер», «Прямий» та «Україна 24», коментуючи ключові події — від Революції гідності до повномасштабного вторгнення Росії. Сьогодні, мешкаючи в Іспанії через переслідування російського режиму, він продовжує свою роботу через YouTube та публічні виступи, залишаючись принциповим критиком авторитарних тенденцій.
Його історія — це не лише біографія талановитого ведучого, а й хроніка еволюції журналістики в регіоні: від надії на гласність до жорсткої цензури та цифрового спротиву. Кисельов довів, що справжня журналістика вимагає мужності, глибокого аналізу та відданості правді, навіть коли ціна — еміграція та юридичні переслідування.
Витоки шляху: від Афганістану до перших ефірів
15 червня 1956 року в московській родині авіаційного інженера Олексія Олександровича Кисельова з’явився на світ Євгеній. Батько, лауреат Сталінської премії, працював у сфері металознавства авіаційної та ракетної техніки. Дитинство майбутнього журналіста минуло в середовищі, де точність і дисципліна цінувалися понад усе.
1979 року Євгеній з відзнакою закінчив історико-філологічний факультет Інституту країн Азії та Африки Московського державного університету імені М. В. Ломоносова за спеціальністю «історик-сходознавець». Ще на останніх курсах він проходив стажування в Ірані, а з 1979 по 1981 рік служив офіцером-перекладачем у Групі радянських військових радників в Афганістані. Цей досвід дав йому унікальне розуміння реальної механіки влади, конфліктів та пропаганди — знання, яке пізніше допомогло йому розпізнавати маніпуляції в ефірах.
1981–1984 роки Євгеній викладав перську мову у Вищій школі КДБ СРСР імені Ф. Е. Дзержинського. З 1984 року почалася його журналістська кар’єра: спочатку в Головній редакції мовлення на країни Близького та Середнього Сходу Держтелерадіо СРСР, а з 1987 року — на Центральному телебаченні. Він вів ранкові програми, знімав репортажі для «Часу», «До і після півночі», «Міжнародної панорами». Під час перебудови став першим радянським журналістом, який підготував серію репортажів з Ізраїлю — крок, що тоді здавався сміливим проривом крізь ідеологічні бар’єри.
1991 року Кисельов відмовився зачитувати офіційні повідомлення про події в Балтії, коли СРСР втрачав контроль над республіками. Цей вчинок зробив його помітною фігурою. Того ж року він став одним із творців програми «Вести», а в січні 1992-го дебютувала його авторська програма «Итоги» на першому каналі Останкіно.
Епоха НТВ: «Итоги» як дзеркало епохи
1993 року Євгеній Кисельов разом з Володимиром Гусинським, Ігорем Малашенком та іншими став співзасновником телекомпанії НТВ. Незалежний канал швидко завоював аудиторію завдяки професійним стандартам та відсутності цензури. Кисельов обіймав посади директора каналу, віцепрезидента, голови ради директорів, а з січня 2000 року — генерального директора.
Програма «Итоги» виходила щотижня і за форматом нагадувала американські «60 хвилин». Вона поєднувала глибокий аналіз, розслідування корупції та гострі коментарі. У 1990-х, коли Росія переживала бурхливі реформи, мільйони глядачів щонеділі чекали на випуск, щоб почути неофіційну версію подій. 1996 року «Итоги» отримали премію ТЕФІ як найкраща аналітична програма. Кисельов критикував корупцію в уряді Бориса Єльцина, називаючи оточення президента «сім’єю» та порівнюючи стиль правління з часами римського імператора Калігули.
Стиль Кисельова вирізнявся спокоєм, фактами та логікою. Він не кричав, не маніпулював емоціями — він розкладав події по поличках. Для початківців це був урок, як журналістика може бути водночас розважальною та просвітницькою. Для досвідчених спостерігачів — зразок того, як незалежний голос здатен тримати владу в тонусі.
Битва за свободу слова: 2001 рік і його наслідки
Квітень 2001 року став переломним. Державна компанія «Газпром» встановила контроль над НТВ. Кисельов разом з більшістю журналістського колективу перейшов на канал ТВ-6, де знову став генеральним директором. Незалежне телебачення ще чинило опір, але система вже почала стискати лещата.
У січні 2002 року Вищий арбітражний суд РФ закрив ТВ-6. 2002–2003 роки Кисельов очолював ТВС — канал, який також закрили за наказом Міністерства друку. 2003–2005 він редагував тижневик «Московские новости». Ці події показали чітку тенденцію: будь-який незалежний майданчик, де звучала критика, швидко опинявся під ударом.
Кисельов не зламався. Він перейшов на радіо «Ехо Москви», вів програми «Власть с Евгением Киселёвым» та «Наше всё». Проте простір для вільної журналістики в Росії стрімко звужувався. 2008 року він прийняв рішення переїхати до України.
Новий дім в Україні: робота на українських каналах
В Україні Кисельов знайшов можливість працювати без самоцензури. З червня 2008 року він став головним редактором-консультантом каналу ТВі. З вересня 2009 по грудень 2012 вів ток-шоу «Велика політика з Євгенієм Кисельовим» на «Інтері». Програма збирала високих гостей і обговорювала найгостріші питання українсько-російських відносин.
2013 року він недовго очолював «Національні інформаційні системи» на «Інтері» та вів «Подробиці тижня». 2016 року залишив канал заради незалежної журналістики. 2017–2019 працював на «Прямому», 2020–2022 — на «Україна 24» з програмою «Реальна політика з Євгеном Кисельовим». Під час повномасштабного вторгнення 2022 року вів інформаційні блоки в російськомовному марафоні «FREEДОМ».
1 жовтня 2022 року Кисельов подав заяву на українське громадянство, висловивши намір вийти з російського. Він чітко позиціонує себе як український журналіст, навіть коли російські джерела продовжують називати його російським. Це рішення стало символічним жестом солідарності з країною, яка дала йому можливість працювати вільно.
Цифрова ера та виклики сьогодення
2019 року Євгеній Кисельов запустив власний YouTube-канал. Платформа стала новим майданчиком для довгих розборів, інтерв’ю та коментарів. Після 2022 року він переїхав до Іспанії — крок, продиктований безпекою та переслідуваннями.
Російська влада не залишила його поза увагою. 2016 року проти нього відкрили кримінальну справу за підтримку Надії Савченко. 2022 року внесли до списку «іноагентів». 2024 року Росфінмоніторинг додав до переліку терористів та екстремістів. 1 січня 2026 року Басманний суд Москви заочно арештував Кисельова та оголосив у міжнародний розшук за статтею про створення терористичної організації.
Попри це, журналіст продовжує коментувати події. Його аналіз залишається гострим, фактичним і позбавленим ілюзій щодо природи російського режиму. Для глядачів, які шукають альтернативу пропаганді, його голос — один з небагатьох, що зберіг послідовність протягом десятиліть.
Що залишає по собі Євгеній Кисельов
Кар’єра Євгенія Кисельова охоплює понад чотири десятиліття. Ось ключові етапи у стислій формі:
| Рік | Подія | Канал / Проект | Роль |
|---|---|---|---|
| 1979–1981 | Служба в Афганістані | Група радянських радників | Перекладач, капітан |
| 1992–2001 | «Итоги» та НТВ | НТВ | Ведучий, генеральний директор |
| 2001–2002 | Перехід після захоплення НТВ | ТВ-6 | Генеральний директор |
| 2009–2012 | «Велика політика» | «Інтер» | Ведучий ток-шоу |
| 2020–2022 | «Реальна політика» та марафон | «Україна 24» | Ведучий |
| 2019–донині | YouTube-канал | Власний канал | Автор та ведучий |
Дані для таблиці зібрано з авторитетних джерел, зокрема uk.wikipedia.org та detector.media.
Нагороди Кисельова включають міжнародну премію «За свободу преси» 1995 року, дві премії ТЕФІ, премію «Телегранд», «Золоте перо Росії» та орден Хреста землі Марії від Естонії. Ці відзнаки — визнання його внеску в розвиток незалежної журналістики.
Спадщина Євгенія Кисельова — це не лише архів програм. Це приклад того, як журналіст може залишатися вірним принципам, коли навколо руйнується простір для чесного слова. Його спокійний, глибокий стиль став орієнтиром для багатьох молодих фахівців. У часи, коли інформація перетворилася на зброю, голос Кисельова продовжує нагадувати: правда не потребує гучних гасел — вона потребує фактів, мужності та послідовності.
Сьогодні, коли російський режим оголошує його в розшук, а українська аудиторія все ще чує його розбори, історія Євгенія Кисельова триває. Вона нагадує, що журналістика — це не професія на певний період, а довга, іноді небезпечна дорога, яку варто пройти до кінця.
Leave a Reply