Олександр Положинський, відомий усім як Сашко, народився 28 травня 1972 року в Луцьку і став одним із найяскравіших голосів українського року. Його творчість поєднала репкор, рок і гостру соціальну лірику, а гурт «Тартак» на довгі роки визначив звучання цілого покоління. З 2022 року музикант служить у Збройних силах України, поєднуючи військову службу з новими піснями, які народжуються прямо з фронтового досвіду.
Сашко Положинський пройшов шлях від шкільних ранків і військового інтернату до лідерства в «Тартаку», проєктів «Був’є» та «Ол. Ів.’Є», а згодом — до служби в 47-й окремій механізованій бригаді. Його тексти завжди були гострими, іронічними й глибоко українськими, а сьогодні вони звучать як живий літопис війни та незламності. У 2025 році вийшов альбом «ЗСУВ» — вісімнадцять треків, написаних під час служби, які стали своєрідним музичним щоденником солдата.
Енергія волинського хлопця, який колись співав на ранках у Луцькій школі №15, не згасла навіть під час бойових дій. Положинський залишається активним і в 2026 році: дає концерти, записує нові пісні та продовжує службу, доводячи, що музика й військова справа можуть іти пліч-о-пліч.
Дитинство, освіта та перші кроки в музиці
Луцьк 1970-х зустрів маленького Олександра Євгеновича Положинського типовою волинською атмосферою — спокійною, але з внутрішнім вогнем. Хлопець рано почав співати. Ще в дитячому садку й школі він хапав мікрофон на святкових ранках і не відпускав його. Після восьми класів у Луцькій школі №15 Сашко вступив до Львівської республіканської спеціальної школи-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою. Там він отримав прізвисько «Коміс» і вперше відчув дисципліну, яка згодом стала частиною його характеру.
Вищу освіту Положинський здобув на економічному факультеті Луцького національного технічного університету за спеціальністю «економіка підприємства». На перших курсах вчився посередньо, але з третього став відмінником і навіть грав у КВК. Музика залишалася головною пристрастю. Спочатку він співав із луцьким гуртом «Мухи в чаї», потім долучився як шоумен до панк-проєкту «Макаров & Петерсон». Усе змінилося 1996 року, коли Сашко побачив оголошення про фестиваль «Червона рута».
Для участі потрібен був гурт і мінімум три пісні. Гурту не було, але були чотири готові композиції й шалений запал. Так народився «Тартак» — назва, що означає деревообробне підприємство. Положинський став вокалістом, автором текстів, художнім керівником, співпродюсером і незмінним шоуменом колективу.
Ера «Тартаку»: десять альбомів і революційний звук
«Тартак» вибухнув на українській сцені з дебютним альбомом «Демо_графічний вибух» у 2001–2002 роках. Іронія долі полягала в тому, що платівку допомогли записати завдяки участі Положинського в російському шоу «Русские горки» на ICTV та М1. Проте музика гурту була безкомпромісно українською. Репкор, фанк-рок, гострі тексти про суспільство й повсякденне життя миттєво знайшли відгук у молоді.
Наступні альбоми лише закріпили статус. «Система нервів» (2003) принесла агресивні ритми й хіти на кшталт «Я не один». «Музичний лист щастя» (2004) став саундтреком Помаранчевої революції — особливо пісня «Я не хочу». Далі вийшли «Гуляйгород» (спільно з фольклорним ансамблем), «Сльози та соплі», «Опір матеріалів», «Сімка», «Ввічність» і «АнТАРТАКтида». Загалом — десять студійних альбомів і понад сотня пісень.
Положинський не просто співав. Він вів програми на радіо й телебаченні: «ДСП-шоу» на Europa Plus разом із Андрієм Кузьменком і Ігорем Пелихом, «Свіжа кров» на М1, пізніше — «Звуки про» на Радіо НВ. Його тексти завжди були живими, з гумором і гострою соціальною критикою. Гурт забороняли в Києві за «надто українські» пісні, але це лише додавало йому популярності.
5 лютого 2020 року Сашко офіційно залишив «Тартак» і «Був’є» після судового процесу, де виступав свідком. Він пояснив рішення принциповою позицією. Гурт продовжив існування з новим вокалістом, а сам Положинський пішов далі.
| Рік | Альбом «Тартак» | Ключові особливості |
|---|---|---|
| 2001–2002 | Демо_графічний вибух | Дебют, гаражний репкор, перші хіти |
| 2003 | Система нервів | Агресивний мікс репу й року |
| 2004 | Музичний лист щастя | Гімн Помаранчевої революції |
| 2015 | Ввічність | Сучасний рок із патріотичними мотивами |
| 2017–2018 | АнТАРТАКтида | Останній альбом із Положинським |
Дані про альбоми зібрані на основі відкритих джерел, зокрема uk.wikipedia.org та офіційних релізів.
Інші проєкти: «Був’є», «Ол. Ів.’Є» і сольна творчість
Після «Тартаку» Сашко не зупинився. У 2014 році з’явився проєкт «Був’є» — більш ліричний і експериментальний. Два альбоми (2015 і 2019) принесли пісні на кшталт «Ось тобі моя рука» (підтримка збірної України з футболу) і «Гасли ми». У 2019-му стартував дует «Ол. Ів.’Є» з Іваном Маруничем. Акустична програма «Лірика» в рамках «Олександр Положинський та Три Троянди» дозволила переосмислити старі хіти в новому звучанні.
Сольна кар’єра набрала обертів після 2020-го. Альбом «Попри все» (квітень 2023) став першим повноцінним сольним релізом із дванадцятьма піснями. У листопаді того ж року вийшли «Спалахи». Але справжнім проривом став «ЗСУВ» — вісімнадцять треків, презентованих 15–16 травня 2025 року. Назва — гра слів: переставте літеру й отримаєте «В ЗСУ». Усі пісні написані під час служби. Серед них — «На висоті», «Галля на ріллі», «Черешні» (присвята 47-й бригаді «Маґура»), «Танцюй, солдате», дуети з Тарасом Петриненком («Час») і Андрієм Підлужним («Прощай мій друг»).
За моїм досвідом спостереження за українською музичною сценою останніх років, саме «ЗСУВ» став одним із найчесніших військових альбомів. Тут немає пафосу — лише реальний досвід: комарики в окопах, телефонні дзвінки додому, внутрішні сумніви й незламний гумор.
Служба в ЗСУ: від 47-ї бригади до радіоефірів
У лютому 2022 року, ще до повномасштабного вторгнення, Положинський підписав контракт на службу в резерві ЗСУ. У травні він уже був у 47-му окремому батальйоні, який згодом став 47-м штурмовим полком, а потім — 47-ю окремою механізованою бригадою «Маґура». Сашко служив стрільцем, згодом став командиром відділення. Він відкрито розповідав, що не вважає себе героєм і за місяці служби не вбив жодного ворога — просто виконував свій обов’язок.
Військова служба позначилася на здоров’ї. У 2024 році музикант переніс дві операції з корекції зору. З листопада 2023-го його перевели до іншого підрозділу. Керівництво доручило йому роботу на «Армія FM». Так з’явилася програма «Вечірній По», яка виходила з понеділка по п’ятницю з 20:00 до 22:00. Сашко сам добирав музику, запрошував гостей і створював атмосферу, близьку до фронтових розмов. У грудні 2024-го програма завершилася, але служба триває.
Положинський неодноразово підкреслював: рішення про радіо було не його, а наказом командування. Якби в травні 2022-го йому сказали, що він піде в ЗСУ лише заради ефірів, він, можливо, вагався б. Але наказ — це наказ.
У 2026 році Сашко залишається військовослужбовцем. Він дає концерти — зокрема в день народження в київському Docker Pub, на фестивалі «Покоління» у Львові разом із ТНМК, виступає на ювілеї рідного університету. Музика й армія стали нерозривними.
Культурний вплив і громадська позиція
Положинський завжди був більше ніж музикантом. Він підтримував Помаранчеву революцію й Революцію гідності, організовував акції «Не будь байдужим», записував звернення на підтримку Олега Сенцова, виступав за збереження гірського масиву Свидовець. У 2013 році отримав премію імені Василя Стуса. У 2020-му відмовився від ордена «За заслуги» III ступеня, заявивши, що нагороди мають отримати інші — зокрема підозрювані у справі Павла Шеремета.
Його пісні стали гімнами для кількох поколінь. «Понад хмарами» з Катею Chilly, «Жити», «100%-й плагіат» — ці композиції звучать і сьогодні. Сашко співпрацював із Kozak System, Фіолет, Мотор’ролла, Ot Vinta та багатьма іншими. Він продюсував альбом «По-вільно» (2011) — збірку сучасної української лірики.
Особисте життя музикант майже не висвітлює. Він не одружений, любить активний відпочинок — сноуборд і футбол, цінує книгу «Алхімік» Пауло Коельйо та українську класику. Улюблений вислів: «Треба жити так, щоб було добре мені, і при цьому нікому не заважати».
У нашій практиці спостереження за українськими артистами воєнного часу ми бачили, як багато хто зникає зі сцени. Положинський — протилежний приклад. Він не ховається за патріотичними гаслами, а просто робить свою справу: служить, пише, співає. І саме ця щирість робить його постать особливо цінною для сучасної України.













Leave a Reply