Сергій Грисюк, уродженець села Квітневе Доросинівської громади на Волині, народився 1973 року. Звичайний чоловік із невеликого сільського куточка став частиною великої історії захисту України. 20 жовтня 2023 року він загинув під час виконання бойового завдання внаслідок авіаудару поблизу Авдіївки Покровського району Донецької області. Понад два роки родина та громада вважали його зниклим безвісти. Лише у травні 2026 року, після ДНК-експертизи, загибель офіційно підтвердили, а тіло повернули для поховання.
Ключові обставини його загибелі та повернення показують не лише особисту трагедію, а й реалії, з якими стикаються тисячі українських родин. Авіаційна бомба влучила в позиції військових, і на Сергія обвалилися сім поверхів багатоповерхівки. Надія на повернення залишалася дуже малою через такі складні умови. Світлана Грисюк, близька родичка, яка ділилася спогадами з громадою, підкреслила: «Наш захисник загинув в Авдіївці, в самому пеклі війни… І надія на повернення жевріла дуже малесенька за таких складних обставин».
Ця історія розкриває, як маленькі волинські села зберігають пам’ять про своїх захисників. 16 травня 2026 року Доросинівська громада оголосила триденний траур і гідно проводила Сергія Грисюка в останню путь біля меморіалу загиблим воїнам-землякам у Доросинах, потім у Квітневому та на місцевому кладовищі. Сотні односельчан відклали свої справи, щоб вшанувати героя, завдяки якому вони живуть у вільній Україні.
Життя в селі Квітневе та шлях до фронту
Село Квітневе розташоване в Доросинівській об’єднаній територіальній громаді Волинської області. Це типовий сільський куточок, де люди знають одне одного в обличчя, де традиції взаємодопомоги передаються з покоління в покоління. Сергій Грисюк виріс тут, прожив більшу частину життя і, як багато його односельців, у складний для країни час став на захист Батьківщини.
Конкретних деталей про його довоєнну професію чи родинні обставини публічні джерела не розкривають широко — він залишався звичайним громадянином, чиє ім’я до трагічних подій не потрапляло в заголовки. Проте саме такі люди складають основу обороноздатності держави. Коли почалася повномасштабна агресія, Сергій, як і тисячі інших чоловіків із волинських сіл, зробив свій вибір. Він опинився на передовій, де бої за ключові населені пункти Донеччини тривали з особливою жорстокістю.
Авдіївка в 2023 році була одним із найгарячіших напрямків. Українські підрозділи утримували місто та околиці попри щоденні обстріли, авіаційні удари та спроби прориву. Позиції часто облаштовували в напівзруйнованих будівлях — саме туди спрямовували потужні авіабомби. Обставини загибелі Сергія Грисюка 20 жовтня 2023 року типові для того періоду: пряме влучання авіаційного боєприпасу в місце дислокації військових, подальше обвалення конструкцій. Сім поверхів зруйнованої багатоповерхівки накрили позицію. Пошук та евакуація в таких умовах часто ставали неможливими одразу.
Роки невідомості: як родини та громади переживають зникнення безвісти
Після 20 жовтня 2023 року Сергій Грисюк зник з поля зору. Офіційно його вважали зниклим безвісти. Для родини та односельців почався період виснажливого очікування. Кожна новина з фронту, кожен обмін полоненими чи тілами давав крихту надії, яка швидко згасала.
У практиці роботи з такими випадками ідентифікація загиблих у зоні активних бойових дій — складний і тривалий процес. Тіла можуть перебувати під завалами тривалий час, зазнавати значних пошкоджень. ДНК-експертиза потребує зразків від родичів для порівняння. У випадку Сергія Грисюка ідентифікація зайняла понад два роки. Тіло повернули в Україну під час одного з обмінів тіл восени 2025 року, а остаточне підтвердження надійшло навесні 2026-го.
Громада Доросинівська 14 травня 2026 року отримала офіційну інформацію. Одразу оголосили триденний траур — з 14 по 16 травня. Це не просто формальність. У невеликих селах такі рішення означають, що всі місцеві події, збори чи господарські справи відходять на другий план. Люди об’єднуються навколо спільної втрати.
16 травня 2026 року: повернення «на щиті» та останнє прощання
У суботу 16 травня 2026 року орієнтовно о 11:00 траурний кортеж прибув до села Доросині. Біля меморіалу пам’яті загиблим воїнам-землякам зібралися рідні, близькі, односельці та представники громади. Звідти процесія рушила до Квітневого — до рідної домівки Сергія Грисюка.
Традиція проводжати полеглих «на щиті» має глибоке коріння в українській культурі. Вона символізує повагу до воїна, який не залишився лежати на чужій землі, а повернувся додому. Сьогодні цей ритуал поєднує давні звичаї з сучасними реаліями: військові почесті, державний прапор, місцевий священник, слова подяки від громади.
Після прощання біля дому відбулося відспівування в храмі. Потім — поховання на місцевому кладовищі Квітневого. Світлана Грисюк, яка опублікувала світлини та подякувала всім присутнім, зазначила від імені родини: «Я дякую кожній людині, яка виходила і проводжала його останню дорогу, я дякую всім односельчанам, хто відклав всі свої справи й прийшов провести Героя, завдяки якому ми сьогодні живемо в Україні».
У той самий період родина згадувала й інші втрати: 16 травня 2022 року загинув племінник Грисюк Олександр, а 16 травня 2023-го — сусід Луць Валентин. Ці дати стали для близьких особливо болісними.
Хронологія основних подій
| Дата | Подія | Деталі |
| 1973 | Народження | Сергій Грисюк народився в селі Квітневе Доросинівської громади Волинської області. |
| 20 жовтня 2023 | Загибель | Загинув внаслідок авіаудару поблизу Авдіївки. Тіло накрило обвалом семи поверхів будівлі. |
| Вересень 2025 | Повернення тіла | Тіло доставили в Україну під час обміну. Почалася ідентифікація. |
| 14 травня 2026 | Офіційне підтвердження | Громада отримала звістку про загибель. Оголосили триденний траур. |
| 16 травня 2026 | Прощання та поховання | Кортеж прибув до Доросинів, потім до Квітневого. Відспівування та поховання на місцевому кладовищі. |
Дані узгоджені за повідомленнями місцевих видань suspilne.media та rayon.in.ua.
Сила громади та значення пам’яті
У маленьких громадах на кшталт Доросинівської кожен захисник — не просто цифра в статистиці. Це сусід, родич, однокласник. Коли оголошують траур і просять вийти на прощання, люди приходять не з примусу, а з внутрішньої потреби. Вони відкладають роботу в полі, на фермі чи в майстерні, щоб провести героя.
Такі проводи виконують кілька важливих функцій. По-перше, вони дають родині відчуття, що втрата не забута. По-друге, зміцнюють соціальні зв’язки всередині громади. По-третє, передають молодшому поколінню приклад мужності та відповідальності. Діти та підлітки, які бачать сотні людей на вулицях села, розуміють ціну свободи не з підручників, а з реального життя.
Сергій Грисюк не мав гучних звань чи публічної слави до загибелі. Він був одним із багатьох, хто щодня робив те, що вважав правильним. Саме тому його історія резонує з тисячами подібних історій по всій Україні. Кожна така доля — це нагадування, що війна забирає звичайних людей із звичайних сіл, а громади відповідають на це незламною солідарністю.
Реалії ідентифікації та підтримки родин
Процес підтвердження загибелі після тривалого зникнення безвісти залишається одним із найважчих випробувань для близьких. Сім’ї часто роками живуть у стані невизначеності: сподіваються на полон, шукають інформацію через волонтерські мережі, здають зразки ДНК. Коли підтвердження нарешті приходить, біль повертається з новою силою, але водночас настає певне полегшення — людина отримала ім’я, а родина — можливість попрощатися.
Громади в таких випадках беруть на себе значну частину організаційної роботи: допомагають з оформленням документів, забезпечують місце для прощання, підтримують родину матеріально та морально. У Доросинівській громаді це проявилося через чітко організований траур, кортеж і масову участь жителів.
Для тих, хто стикається з подібними ситуаціями сьогодні, важливо знати: державні та волонтерські організації продовжують роботу з ідентифікації. Зразки ДНК родичів залишаються ключовим інструментом. Громадська підтримка — не менш важлива. Навіть проста присутність на прощанні чи допомога в господарстві родині загиблого має велике значення.
Історія Сергія Грисюка з Квітневого — це не завершене оповідання. Вона продовжується в пам’яті односельців, у словах подяки Світлани Грисюк, у щоденній праці громади, яка тримає фронт тилу. Кожен такий воїн, повернутий «на щиті», нагадує: жертва не марна, а пам’ять — жива.
Leave a Reply