Мохаммад Захур в молодості сформувався як людина, чия допитливість і дисципліна перетворили стипендію на міст між Сходом і Заходом. Народжений 1 серпня 1955 року в Карачі в сім’ї пакистанського держслужбовця, він змалку поєднував пристрасть до спорту з жагою до знань про світ. Ці риси привели 19-річного юнака в 1974 році до Радянської України, де він опанував металургію і назавжди пов’язав долю з цією країною.
У студентські роки Захур не просто вивчав теорію плавки та обробки металу — він занурився в реальність промислового Донбасу, де кожна лекція в цеху ставала уроком життя. Дипломна робота 1980 року про прокатний стан Донецького металургійного заводу стала символічним пророцтвом: через шістнадцять років він придбав саме цей завод. Ранні випробування — від чорного ринку валюти перед поїздкою до культурного шоку радянського побуту — заклали фундамент майбутньої бізнес-імперії ISTIL Group.
Ці роки навчили його бачити можливості там, де інші бачили лише труднощі: у контрасті температур, економік і культур. Сьогодні, коли Захур інвестував понад 400 мільйонів доларів в українську економіку, легко забути, що все починалося з одного потяга до Донецька та палкого бажання опанувати сталь.
Дитинство в спекотному Карачі: перші уроки характеру
Спека Карачі загартувала Мохаммада Захура змалку не гірше за сталь, з якою він пов’яже все життя. У сім’ї держслужбовця, де дисципліна була основою побуту, хлопчик ріс допитливим і рухливим. Він колекціонував марки — тисячі екземплярів, що розповідали про далекі країни, — співав пакистанські пісні та блищав на спортивних майданчиках. Крикет, хокей на траві, баскетбол, легка атлетика, теніс і гімнастика розвивали не лише тіло, а й стратегічне мислення, командний дух і витримку.
Шкільні роки в Junior & Senior Model School, а потім у DJ Science College наповнювалися саме цими заняттями. Колекціонування марок прищеплювало терпіння й географічну уяву — вміння бачити зв’язки між континентами, яке пізніше допомогло в глобальній торгівлі сталлю. Співи розвивали харизму, корисну для переговорів. Спорт загартовував волю до перемоги. Ці хобі не були просто розвагою — вони стали першим тренуванням для людини, яка згодом будуватиме мости між Пакистаном, Україною, Росією та Заходом.
У 1974 році, навчаючись на першому курсі NED University of Engineering and Technology в Карачі, Захур отримав державну стипендію Пакистану на навчання в Радянському Союзі. Батьки саме перебували в паломництві до Мекки, тож він вирушив без їхнього відома. Це рішення змінило все.
1974 рік: 32 години потягом і чорний ринок перед Донецьком
Приїзд до Донецька став справжнім випробуванням і водночас відкриттям. З групи з 42 пакистанських студентів 14 поїхали до Москви, 14 — до Ленінграда, а 14 «невдах» — до Донецька, промислового центру тодішньої Української РСР. Захур опинився серед останніх. Перед 32-годинною поїздкою потягом він обміняв 40 доларів на чорному ринку. «Я з Пакистану. Я не продаватиму долари за офіційним курсом!» — згадував він пізніше. Цей епізод уже тоді виявив практичний розум і готовність ризикувати.
Контраст був разючим: спекотні вулиці Карачі проти морозного, закопченого Донбасу. Донецьк 1974 року зустрів юнака металургійними комбінатами, які диміли цілодобово, гуртожитками з радянським побутом і лекціями про процеси обробки металу. Мова — російська — стала першим бар’єром, але Захур швидко опанував її. Кліматичний шок, інша їжа, колективістський устрій — усе це вимагало адаптації. Проте саме тут, серед цехів і лабораторій Донецького політехнічного інституту (нині ДонНТУ), він закохався в Україну.
Металургія для початківців — це наука про перетворення руди на сталь: від видобутку до прокату. Для Захура вона стала не просто спеціальністю, а способом бачити, як працює велика промисловість. Він вивчав плавку, прокат, властивості сплавів. Практичні заняття в реальних цехах давали розуміння, яке теоретичні підручники ніколи не передадуть. Дружба з місцевими студентами та іншими іноземцями розширювала світогляд. Донецьк став для нього не просто містом навчання — школою життя.
Студентські роки в ДонНТУ: диплом про завод, який він купить через 16 років
Навчання в Донецькому національному технічному університеті дало Захуру не лише диплом інженера-металурга, а й глибоке занурення в радянську промислову систему. Він бачив, як працює планована економіка зсередини: її сильні сторони — масштаб і дисципліна — та слабкості — бюрократію й неефективність. Ці спостереження стали безцінними пізніше, коли Радянський Союз розпався і з’явилися можливості приватизації.
У 1980 році Захур захистив дипломну роботу на тему прокатного стану Донецького металургійного заводу. Цей самий завод через шістнадцять років він придбає у 1996-му. Зв’язок символічний: студент, який вивчав конкретний об’єкт, згодом перетворив його на сучасне підприємство. Досвід студентських років дав йому розуміння технологій обробки тиском, які він розвинув уже в кандидатській дисертації 2007 року (тема — вдосконалення методів розробки калібровок валків і технології виробництва трубних заготовок). Але основа заклалася саме в молодості.
Побут іноземного студента в радянському Донецьку був скромним: гуртожиток, стипендія, спільні обіди. Проте Захур не скаржився — він використовував час для вивчення мови, культури та реальних виробничих процесів. Спорт і співи допомагали знімати напругу. Колекціонування марок нагадувало про широкий світ за межами Донбасу. Ці роки сформували людину, здатну бачити довгострокові перспективи там, де інші бачили лише сірі будні.
Повернення до Пакистану та перші кроки в реальній металургії
Після закінчення навчання в Донецьку Захур мав відпрацювати стипендію — кілька років на Pakistan Steel, найбільшому сталеливарному комбінаті Пакистану. Там він працював інженером з безпеки, застосовуючи знання на практиці у великих масштабах. Це був період, коли теорія зустрілася з реальністю: тисячі тонн сталі щодня, складні ланцюги постачання, проблеми якості та логістики.
Досвід Pakistan Steel дав Захуру розуміння, як функціонує велика металургійна компанія зсередини. Він бачив сильні та слабкі сторони виробництва, навчився оцінювати активи та ризики. Ці навички стали основою для майбутнього трейдингу. Водночас геополітика втручалася в життя: початок війни в Афганістані (1979–1989) вплинув на маршрути й можливості. У 1987 році Захур переїхав до Москви, де очолив Пакистанський торговий дім.
Москва 1980-х: від інженера до торговця сталлю
У Москві Захур увійшов у партнерство з таїландським виробником сталі та очолив компанію Metalsrussia (зареєстровану в Гонконгу). Це був період перебудови та перших ринкових експериментів у СРСР. Він купував російську сталь за низькими цінами й продавав за кордон. Перші угоди приносили значні прибутки — до 40–50 мільйонів доларів на рік у піку.
Роки в Москві стали мостом між студентським минулим і підприємницьким майбутнім. Мережі, зав’язані ще в Донецьку та під час роботи в Пакистані, розширювалися. Розуміння пострадянських ринків, яке зародилося в студентські роки, тепер приносило плоди. У 1991 році, на тлі розпаду СРСР, Захур заснував власну компанію MetalsRussia, яка згодом стала ISTIL Group. Це був логічний крок людини, яка знала сталь зсередини — від руди до глобальної торгівлі.
Хронологія молодості Мохаммада Захура
| Рік | Подія | Опис | Значення для майбутнього |
| 1955 | Народження | 1 серпня в Карачі, Пакистан, сім’я держслужбовця | Основа дисципліни та допитливості |
| Дитинство | Хобі та спорт | Крикет, хокей, баскетбол, колекціонування марок, співи | Стратегічне мислення, харизма, терпіння |
| 1974 | Приїзд до Донецька | 19 років, стипендія Пакистану, 32 години потягом, чорний ринок валюти | Початок шляху в металургії та глибокий зв’язок з Україною |
| 1980 | Дипломна робота | Тема про прокатний стан Донецького металургійного заводу | Прямий зв’язок з активом, який придбає через 16 років |
| Після 1980 | Робота в Pakistan Steel | Кілька років на найбільшому сталеливарному комбінаті Пакистану | Практичний досвід великого виробництва |
| 1987 | Переїзд до Москви | Директор Пакистанського торгового дому, трейдинг сталлю | Перехід до підприємництва, мережі в СРСР |
Дані на основі матеріалів з енциклопедії Wikipedia та публікацій у The Wire.
Ці роки молодості Мохаммада Захура — не просто біографічний етап. Вони стали фундаментом, на якому зросла людина, здатна перетворювати виклики на можливості, а сталь — на глобальні зв’язки. Від спекотного Карачі до морозного Донецька проліг шлях, який назавжди змінив долю пакистанського студента і української промисловості.
Leave a Reply