Арсен Романович Мірзоян народився 20 травня 1978 року в Запоріжжі в родині вірменського походження і пройшов шлях від інженера-металурга до заслуженого артиста України. Без професійної музичної освіти він створював авторські пісні, які чіпляють за живе, поєднуючи рок, поп і глибоку лірику. Його історія — це не просто кар’єра співака, а боротьба зі втратою слуху, сімейні повороти, волонтерство під час війни та постійний діалог із глядачем через музику, яка звучить щиро навіть у найважчі часи.
Сьогодні, у 2026 році, Арсен залишається активним на сцені та за її межами: випускає нові альбоми, збирає кошти на потреби Збройних сил і продовжує писати пісні, народжені з реального досвіду. Його біографія показує, як звичайний хлопець із промислового міста став одним із найщиріших голосів сучасної української сцени.
Дитинство та юність у промисловому Запоріжжі
Запоріжжя кінця сімдесятих — місто, де заводські гудки змішувалися з дитячим сміхом у дворах Хортицького району. Саме тут 20 травня 1978 року з’явився на світ Арсен Романович Мірзоян. Вірменське коріння родини давало особливий колорит: гучні розмови за столом, національні мелодії та відчуття, що життя треба проживати гучно й чесно. Батьки не планували для сина сцену. Вони хотіли, щоб він здобув солідну професію і міг упевнено стояти на ногах.
У школі Арсен уже писав вірші й брав участь у концертах. Деякі з тих ранніх текстів пізніше лягли в основу його пісень. Паралельно хлопець професійно займався гандболом з 1987 року, грав у волейбол, малював і навіть пробував себе в театрі. Ці заняття формували дисципліну, яка потім допоможе йому витримувати і заводські зміни, і концертні марафони. Спорт залишився з ним на все життя: навіть зараз, у 47–48 років, він бігає щоранку, тримаючи вагу близько 90 кг при зрості 185 см.
Після школи у 1995 році Арсен вступив до Запорізької державної інженерної академії (нині Інженерний навчально-науковий інститут ЗНУ) на спеціальність інженера кольорової металургії. Чотири роки лабораторій, формул і креслень загартували характер. Закінчив він навчання у 2000 році з дипломом, який відкривав двері на великі підприємства міста.
Роки на заводах і важке випробування зі слухом
Після вишу Арсен спочатку влаштувався на «Мотор Січ» — підприємство, де створювали авіаційні двигуни. Невдовзі майже вся його інститутська команда КВН перейшла на «Запоріжсталь», і його запросили туди майстром дільниці механічного цеху. Дванадцять років він пропрацював на комбінаті, поєднуючи зміни з творчістю. Саме тут народилася легендарна команда КВН «Запоріжсталь», у якій Арсен виступав у центральних лігах.
Та життя підготувало жорсткий удар. У 2000 році він повністю втратив слух на ліве вухо, а у 2004-му — і на праве. Лікарі попереджали, що музика може залишитися в минулому. Протезування повернуло можливість чути, і Арсен не здався. Він продовжував грати на гітарі, писати тексти й виступати. Це випробування зробило його голос і пісні ще глибшими — у них з’явилася особлива чутливість до тиші й звуку.
За моїм досвідом спостереження за творчими людьми, саме такі кризи часто стають точкою, після якої артист починає говорити правду без фільтрів. У Арсена це відчувається в кожній другій пісні.
Перші кроки в музиці та прорив на «Голосі країни»
Музична історія Арсена почалася ще в дев’яностих. У 1997 році він грав у гурті «Арс», потім приєднався до «Тотем», який згодом перетворився на «Бабурка» (назва місцевості в Запоріжжі). Колектив виступав на фестивалях «Перлини сезону» і «Червона рута». Там Арсен познайомився з Сашком Положинським із «Тартаку». У 2008 році навіть вийшов на сцену «Таврійських ігор» разом із «Тартаком», виконуючи «Не кажучи нікому» замість Андрія Підлужного. Того ж року став фіналістом російського шоу «Сміх без правил».
Справжній вибух стався у 2011 році. Арсен прийшов на перший сезон «Голосу країни» без музичної освіти, з гітарою й прізвиськом «бунтар». Потрапив до команди Стаса П’єхи, дійшов до фіналу й посів четверте місце. У фіналі виконав авторську пісню «Ніч» (пізніше відома як «Вагітні майбутнім»). Після шоу підписав контракт із Universal Music і вже 30 листопада 2011 року презентував дебютний альбом «Ґудзики».
З того моменту кар’єра пішла стрімко. Арсен став резидентом «Камеді Клаб Україна», продовжував грати в КВН, виступав на Євромайдані у 2013 році. Кожна нова платівка додавала шарів до його образу — від романтичного рокера до філософа з гітарою.
Дискографія: альбоми, які стали частиною життя слухачів
Арсен Мірзоян — автор усіх своїх пісень. Його дискографія відображає еволюцію від заводського романтика до зрілого артиста, який пережив війну.
| Рік | Альбом / реліз | Ключові особливості |
|---|---|---|
| 2011 | «Ґудзики» | Дебют, 11 пісень, дует «Івана Купала» з Тонею Матвієнко |
| 2013 | «Незручні ліжка» | 11 треків, у тому числі «Пілігрим» і дует з Олександром Пономарьовим |
| 2015 | «Ніч» | 8 пісень, атмосферна й камерна робота |
| 2016 | «Паперовий сніг» | 11 композицій, серед яких «Можеш як…» і «Інші двері» |
| 2017 | «Слова і Ноти» | Участь у Нацвідборі Євробачення з «Джеральдіною» |
| 2019 | «Інгредієнт» | Презентація в Палаці «Україна» |
| 2021 | «Монархія» | 12 пісень, дует із донькою Ніною |
| 2024 | «Позивні» (EP) | Музика, народжена з історій військових |
| 2026 | «Втомлена весна» | Восьмий студійний альбом, 11 пісень, дует із Тонею Матвієнко |
Дані зібрані з відкритих музичних платформ і публічних презентацій артиста. Особливо сильно звучить «Джеральдіна» — пісня, з якою Арсен виступав на національному відборі Євробачення 2017 року й посів третє місце в півфіналі. Вона присвячена Джеральдін Чаплін і стала одним із його найвпізнаваніших хітів.
У 2026 році вийшов альбом «Втомлена весна». Арсен сам описував його як історію про те, як війна навчила цінувати кожну мить. Лід-сингл «Двоє у вікні» отримав атмосферний кліп, а концерт до дня народження в Києві зібрав повний зал і понад 260 тисяч гривень на потреби ЗСУ.
Особисте життя: два шлюби, троє дітей і міцна родина
Перший шлюб Арсена був із Анною (Нюсею). У пари народилися двоє синів — Влад і Артем. Стосунки завершилися розлученням у кінці 2013 року. Арсен відкрито говорив, що підтримує зв’язок із синами: старший живе в Запоріжжі й навчається, молодший певний час перебував у Німеччині.
На «Голосі країни» він познайомився з Тонею Матвієнко — донькою легендарної Ніни Матвієнко. Стосунки розвивалися поступово. 15 січня 2016 року народилася донька Ніна (названа на честь бабусі). 15 червня 2017 року пара офіційно одружилася. Їхній союз — це і творча співпраця, і спільне волонтерство. Разом вони збирають кошти, виступають і виховують доньку в атмосфері музики.
Арсен неодноразово підкреслював, що родина — його головна опора. Навіть під час війни, коли маршрути розходилися, вони знаходили спосіб бути разом і допомагати іншим.
Визнання, війна і волонтерство
У 2020 році Арсену присвоїли звання заслуженого артиста України. У серпні 2022-го — орден «За заслуги» III ступеня за мужність, волонтерство та внесок у захист країни. Ці нагороди підтверджені указами Президента України.
Після повномасштабного вторгнення 2022 року Арсен написав пісню «Моя країна» прямо під час оборони Києва. Він залишався в місті, допомагав і закликав інших не тікати. Разом із командою волонтерів створив проєкт #6992кмдержавногокордону. За роки війни передали понад 1200 автомобілів на фронт. Арсен сам сідав за кермо, возив допомогу з Європи, виступав для бійців і дітей в інтернатах.
У 2025–2026 роках подружжя Мірзоян-Матвієнко щомісяця спрямовує близько мільйона гривень на потреби ЗСУ. Це гонорари, благодійні аукціони й концерти. Арсен відкрито каже, що готовий до будь-якої ролі, де буде найкориснішим — чи то волонтерство, чи служба в конкретному підрозділі.
У нашій практиці спостереження за українськими артистами під час війни ми бачили, як хтось обирає тишу, а хтось — дію. Арсен обрав дію, і це відчувається в кожній його появі на сцені.
Сьогодення: спорт, нові пісні й незгасний голос
У 2026 році Арсен Мірзоян залишається одним із тих артистів, чия музика не втрачає зв’язку з реальністю. Він продовжує гастролювати, випускати сингли («Вірити», «не край»), знімати кліпи й збирати зали. Ранкові пробіжки, волейбол при нагоді, кулінарія й література (Ахматова, Северянин) — усе це частини його ритму.
Його пісні звучать і на фронті, і в тилу. Вони про кохання, втрати, надію й просту людську стійкість. Арсен ніколи не грав «зірку». Він грає людину, яка пройшла через цехи, тишу глухоти, сімейні бурі й війну — і все одно продовжує співати.
Leave a Reply