Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній (у миру Сергій Петрович Думенко) уособлює нову сторінку українського православ’я – помісну, автокефальну, глибоко вкорінену в національній традиції. Народжений 3 лютого 1979 року в селі Вовкове на Одещині, він пройшов шлях від сільського хлопця, який ріс без батька в Чернівецькій області, до першого Предстоятеля Православної Церкви України. Його обрання на Об’єднавчому соборі 15 грудня 2018 року стало кульмінацією багаторічної боротьби за церковну незалежність, а вручення Томосу 6 січня 2019 року – історичним актом визнання Вселенським Патріархатом.
Сьогодні, у 2026 році, під його керівництвом ПЦУ налічує тисячі громад, які перейшли від Московського патріархату, запровадила новоюліанський календар (99% парафій святкують Різдво за новим стилем) і активно підтримує ЗСУ через капеланство та волонтерство. Епіфаній поєднує богословську ерудицію з практичним лідерством, роблячи Церкву ближчою до людей у часи війни, випробувань і відродження національної ідентичності.
Його місія виходить за межі храмових стін: від перекладів давніх текстів до щоденних зустрічей з військовими капеланами та підтримки єдності серед вірян. Епіфаній доводить, що справжня віра – це не тільки молитва, а й дія, яка зміцнює Україну в її прагненні до свободи.
Коріння та ранні роки: як формувався майбутній митрополит
Сергій Думенко народився в маленькому степовому селі Вовкове Іванівського району Одеської області. Батько покинув сім’ю, коли синові був лише місяць, і хлопчик зростав під опікою матері Віри Богданюк та дідуся з бабусею в селі Стара Жадова Сторожинецького району на Буковині. Саме там, у карпатському повітрі, серед простих сільських цінностей, закладалися основи його характеру – скромність, працелюбність і глибока внутрішня сила.
Шкільні роки минули в місцевій Старожадівській середній школі, яку він закінчив у 1996 році. Уже тоді Сергій вирізнявся допитливістю: вчився ночами, читав багато, шукав відповіді на вічні питання. Без батька, але з міцною підтримкою родини, він рано зрозумів, що життя – це не лише доля, а й вибір. Цей досвід пізніше допоміг йому ставати пастирем для тих, хто переживає втрати та нестабільність.
У 1996 році юнак вступив до Київської духовної семінарії Української Православної Церкви Київського Патріархату. Це був свідомий крок, народжений не модою, а внутрішнім покликанням. Семінарія стала тим місцем, де теоретичні знання переплелися з живим церковним життям, а грецька мова, яку він опанував досконало, відкрила двері до першовитоків християнства.
Освіта та перші кроки в служінні: від семінариста до богослова
Після семінарії в 1999 році Сергій продовжив навчання в Київській духовній академії, яку закінчив у 2003-му з відзнакою. Його кандидатська дисертація «Формування церковно-канонічних збірників у донікейський період» уже тоді свідчила про глибокий інтерес до первісної Церкви. У 2006–2007 роках стажування на філософському факультеті Афінського національного університету збагатило його знаннями, зробило вільним у грецькій мові та відкрило європейський контекст православ’я.
У 2003–2005 роках молодий богослов працював у Рівненській єпархії: секретарем-референтом, прес-секретарем, викладачем семінарії. Саме тоді він став членом Національної спілки журналістів України – навички комунікації стали невід’ємною частиною його служіння. У 2007 році в Михайлівському Золотоверхому монастирі Києва він прийняв чернечий постриг з іменем Епіфаній – на честь святителя Епіфанія Кіпрського, відомого борця за чистоту віри.
Рукоположення в диякона та ієромонаха у січні 2008 року Патріархом Філаретом стало початком стрімкого, але заслуженого піднесення. Уже в березні 2008-го він – архімандрит і намісник Видубицького монастиря, а згодом – керуючий справами Київської Патріархії. Ці посади вимагали не лише знань, а й дипломатії, організаторських талантів і щирої віри.
Шлях до вершини: від вікарія до Патріаршого намісника
У 2009 році Епіфаній став єпископом Вишгородським, вікарієм Київської єпархії. У 2010-му – ректором Київської православної богословської академії, де розгорнув масштабну роботу над підготовкою нового покоління священнослужителів. У 2012 році захистив докторську дисертацію «Вчення Православної Церкви про спасіння в контексті неперервності святоотцівського передання» – фундаментальну працю, яка й досі залишається орієнтиром для студентів.
З 2013 року – митрополит Переяславський і Білоцерківський, Патріарший намісник УПЦ КП. Саме в цей період він активно працював над ідеєю автокефалії: писав статті, проводив лекції, перекладав давні тексти. Його книжка «На шляху до спасіння» (2012) та численні публікації в «Трудах Київської православної богословської академії» демонструють глибоке богословське мислення, вільне від політичних впливів.
Епіфаній ніколи не шукав влади заради влади. Його просування було природним результатом чесної праці, інтелектуальної чесності та відданості Церкві. За моїм досвідом спостереження за церковним життям, саме такі люди, спокійні й переконані, здатні вести за собою в найскладніші часи.
Історичний поворот: Об’єднавчий собор і Томос про автокефалію
15 грудня 2018 року в Софійському соборі Києва відбувся Об’єднавчий собор. Митрополит Епіфаній, обраний таємним голосуванням, став першим Предстоятелем новоствореної Православної Церкви України. Цей момент став кульмінацією століть прагнень: від Київської Русі до сучасної незалежності. 6 січня 2019 року на Фанарі Вселенський Патріарх Варфоломій вручив Томос – документ, який юридично та канонічно закріпив автокефалію.
Інтронізація 3 лютого 2019 року, у день народження Предстоятеля, перетворилася на всенародне свято. Тисячі вірян заповнили вулиці Києва, а богослужіння лунали українською мовою з особливою силою. Епіфаній тоді сказав слова, які й досі надихають: Церква має бути з народом, а не над ним.
Цей процес не був легким. Критика, тиск, спроби дискредитації – усе це супроводжувало шлях. Але тверда позиція Предстоятеля, підтримана мільйонами, довела: українське православ’я готове до незалежності.
Богословська спадщина: переклади, праці та вчення
Епіфаній – не лише адміністратор, а й справжній вчений. Він переклав українською «Вчення дванадцятьох апостолів» (Дідахі) та «Апостольські постанови». Його статті про канонічне право, історію Переяславської єпархії та право на автокефалію стали основою для багатьох дискусій.
Його вчення про спасіння підкреслює неперервність святоотцівської традиції в сучасному світі. У проповідях він часто говорить про єдність, любов і відповідальність за Україну. Під час війни ці слова набули особливого сенсу: «Ми захищаємо, а не нападаємо. Наша сила – у правді та молитві».
Лідерство в часи війни: підтримка армії та народу
З 2022 року ПЦУ під керівництвом Епіфанія стала справжнім духовним щитом. Капелани ПЦУ служать на передовій, допомагають пораненим, проводять молебні. Предстоятель регулярно зустрічається з військовими, благословляє захисників і нагадує, що вбивство окупантів у захисті – не гріх.
За останні роки понад 2000 громад перейшли до ПЦУ з УПЦ Московського патріархату. Цей процес триває попри опір і пропаганду. У 2025–2026 роках Епіфаній зустрічався з капеланами, які проходять спеціальну підготовку в університетах, і підкреслював важливість духовної підтримки воїнів.
Волонтерство, допомога переселенцям, молитви за Україну – усе це стало щоденною практикою. Держава високо оцінює його внесок: ордени, грамоти, медалі «Захисникам Києва» (2024).
Сучасні виклики та досягнення: календар, єдність і майбутнє
Одним із ключових успіхів стало впровадження новоюліанського календаря. У 2025 році вже 99% громад святкували Різдво 25 грудня. Це не просто зміна дат – це крок до єдності з іншими помісними Церквами та звільнення від московського впливу.
Відносини з почесним Патріархом Філаретом, який відійшов у вічність 20 березня 2026 року, завершилися примиренням у листопаді 2025-го. Епіфаній очолив чин відспівування – жест, який підкреслив єдність понад особисті амбіції.
ПЦУ активно розвиває діалог з іншими Церквами, підтримує екуменічні ініціативи. Предстоятель наголошує: Церква має бути відкритою, але вірною канонам.
| Дата | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 3 лютого 1979 | Народження | Початок шляху в селі Вовкове |
| 15 грудня 2018 | Обрання Предстоятелем | Створення ПЦУ |
| 6 січня 2019 | Отримання Томосу | Автокефалія визнана |
| 2025–2026 | Перехід 2000+ громад | Зміцнення єдності |
| 20 березня 2026 | Відспівування Філарета | Примирення та спадкоємність |
Дані таблиці базуються на матеріалах офіційного сайту Православної Церкви України та Вікіпедії.
Особистість Епіфанія: що робить його близьким до людей
Епіфаній – людина скромна, але переконана. Він вільно спілкується грецькою, англійською, російською та українською. У повсякденному житті уникає пафосу, віддає перевагу суті над формою. Його проповіді прості, але глибокі: без зайвих слів, з акцентом на любов, прощення і відповідальність.
Як чернець, він дав обітницю безшлюбності. Його «родина» – Церква і український народ. У часи, коли багато хто шукає лідерів, Епіфаній показує приклад: тиха сила, яка перемагає шум.
Його діяльність надихає не лише вірян. Державні діячі, військові, інтелігенція – усі бачать у ньому партнера в будівництві сильної України. У 2026 році він продовжує відвідувати парафії, зустрічатися з людьми, вести діалог. Це не шоу – це щира турбота.
Епіфаній довів: духовна незалежність – це не гасло, а щоденна праця. Його історія вчить, що навіть у найскладніші часи віра, знання і любов можуть змінити країну. І поки він стоїть на чолі ПЦУ, українське православ’я залишається живим, динамічним і непереможним.
Leave a Reply