Десятки тисяч молодих українок втратили чоловіків, партнерів і коханих на фронті. Багато хто залишається сам на сам зі своїм горем. Держава надає пільги для дітей та виплачує компенсації, але психологічна підтримка часто відсутня. NV поспілкувався з шістьма жінками віком від 20 до 37 років, щоб показати, як вони переживають втрату і продовжують жити.
Марина Сахарова: вибір краси та нових стосунків
Марина Сахарова з Києва, 38 років, втратила другого чоловіка Михайла два роки тому. Вони одружилися в січні 2024-го, коли він уже служив. Після загибелі Михайла на донецькому напрямку жінка спочатку багато спала, щоб втекти від реальності. Потім вирішила проживати горе по-своєму: без чорної хустки, в гарному одязі. Через рік вона завела блог в Instagram і познайомилася з новим хлопцем Юрієм. «Відчуття любові залишається назавжди, — пояснює Марина. — У моєму серці до нього є любов». Юрій сказав: «Я відразу зрозумів, що ми будемо жити втрьох». Марина відповіла, що ні, і тепер ігнорує засудження.
Інші історії — Тамари з Львова, Анастасії Рикової з Вінниці, Ірини Іванової з Львова, Марії Малишевої-Кочубей з Кам’янця-Подільського та 20-річної Марії Скуратівської з Києва — показують різні способи подолання болю: від звернення до психологів і психіатрів до турботи про дітей, тварин і ремонту. Жінки стикаються з недоречними запитаннями, засудженням і непотрібними порадами, але знаходять сили рухатися вперед.
Leave a Reply