Іванна Онуфрійчук уособлює той рідкісний тип сучасної української жінки, чия історія розгортається як багатошарова тканина: міцні сільські корені, державна служба, блиск модельних подіумів, телевізійні проєкти, що збирали мільйони, і глибока трансформація в меценатку, яка під час війни створила простір надії для співвітчизників у Швейцарії. Її шлях — це не стрімкий злет завдяки випадковості, а послідовна робота над собою, де кожне рішення випливало з внутрішньої потреби залишатися вірною собі й своїй країні. Народжена в маленькому селі на Вінниччині, вона пройшла через випробування раннього розлучення батьків, державну роботу на митниці та в міністерстві, щоб згодом стати обличчям популярних шоу й засновницею фонду, який реально змінює життя людей.
Ключові віхи її біографії — це історія про сміливість змінювати траєкторію, коли душа кличе до іншого. Від інспекторки, яка боролася з контрабандою, до ведучої, яка розкривала особисті історії зірок без краватки, від супергероїні в першому українському блокбастері такого жанру до матері, яка народила сина далеко від батьківщини, але з гордістю підкреслює: «Я народила українця». Сьогодні, у 2026 році, Іванна продовжує жити між двома світами — швейцарською стабільністю та українською душею, — і саме цей баланс робить її прикладом для тих, хто шукає не лише успіху, а й сенсу.
Її публічна діяльність завжди мала глибший підтекст: не просто розвага чи кар’єра, а спосіб зберігати й поширювати українську ідентичність навіть на відстані. Фонд IvAlive, заснований у 2022 році, став логічним продовженням цієї місії — не разова допомога, а системна робота з інтеграцією, культурою та емоційним відновленням біженців. У часи, коли багато хто змушений був залишити дім, Іванна запропонувала не просто дах, а спільноту, де можна співати українські пісні, читати рідні книжки й отримувати підтримку в пошуку роботи чи внутрішньої рівноваги.
Дитинство в Рахнах-Лісових: перші уроки стійкості
Село Рахни-Лісові Шаргородського району Вінницької області — це не просто географічна точка на мапі, а місце, де сформувалася характерна для багатьох українських жінок того покоління внутрішня сила. Іванна Павлівна Онуфрійчук народилася тут 8 липня 1986 року. Батько пішов із сім’ї, коли дівчинка навчалася у другому класі. Мати залишилася сама з трьома доньками й зуміла дати їм не лише дах над головою, а й приклад того, як не зламатися під тягарем обставин.
У 2001 році Іванна закінчила музичну школу за класом фортепіано. Ці заняття не просто розвивали слух і техніку — вони вчили дисципліни, уважності до деталей і вміння працювати над складним матеріалом до результату. У 2004-му вона завершила навчання в місцевій середній школі №2. Сільське дитинство з його простором, працею, близькістю до землі та водночас обмеженими можливостями для творчої реалізації стало для неї і викликом, і фундаментом. Саме тут зародилася та внутрішня впевненість, яка пізніше дозволила їй не боятися великих сцен і відповідальних рішень.
Сім’я була забобонною — ця риса вплинула на ставлення Іванни до публічності приватного життя. Вона навчилася берегти найважливіше від сторонніх очей, що згодом стало особливо помітним під час вагітності та народження сина. Дитинство навчило її цінувати прості речі й водночас мріяти про більше — не як про втечу, а як про природне розширення горизонтів.
Освіта та державна служба: дисципліна, яка стала основою
У 2009 році Іванна закінчила Академію митної служби України в Дніпрі за спеціальністю «правознавство». Це була не випадкова освіта — вона відповідала тогочасним уявленням про стабільну, престижну кар’єру. Після випуску молода фахівчиня працювала інспекторкою Служби боротьби з контрабандою на Білгород-Дністровській митниці в Одеській області (2009–2010). Робота на кордоні з Молдовою вимагала пильності, знання законодавства, вміння швидко приймати рішення й залишатися спокійною в напружених ситуаціях.
З 2010 по 2012 рік вона обіймала посаду в юридичному департаменті Міністерства екології України. Державна служба дала їй системне мислення, розуміння бюрократичних механізмів і навички роботи з документами та людьми. Ці якості згодом стали неоціненними в телебаченні — ведучій потрібно швидко орієнтуватися в темі, тримати структуру розмови й водночас бути живою й щирою.
Але всередині вже зростало інше покликання. Творча енергія, закладена музичною школою та юнацькими мріями, не вкладалася в рамки службового розпорядку. У 2007 році, ще під час навчання або одразу після, Іванна почала пробувати себе в модельному бізнесі. Це був перший серйозний поворот — від передбачуваної кар’єри до світу, де результат залежить від харизми, зовнішності, вміння презентувати себе й працювати з камерою.
Модельна кар’єра та конкурси краси: школа впевненості та публічності
Модельний шлях Іванни Онуфрійчук — це низка послідовних кроків, а не випадковий успіх. Вона брала участь у показах українських дизайнерів, знімалася в рекламних роликах, у промо-матеріалах до Євро-2012. Її обличчя з’являлося на обкладинках журналів XXL, TOUCH, «Теленеделя», «Телегид», французького MOEVIR і навіть у Vogue Ukraine. Кожен проєкт вимагав нової адаптації: то строга елегантність, то яскрава емоційність, то комерційна привабливість.
У 2010 році вона здобула титул «Віцеміс Княгиня України», у 2013-му — «Міс Принцеса України», а в 2018 році стала «Принцесою Віденського балу» в Києві. Того ж року допомагала готувати дебютантів Віденського балу у Львові. Ці конкурси — не просто красиві сукні та корони. Вони вчили тримати поставу під прицілом сотень поглядів, швидко знаходити контакт з аудиторією, говорити чітко й переконливо. Саме ці навички стали фундаментом для телевізійної кар’єри.
Модельний досвід також сформував ставлення до себе: розуміння, що зовнішність — це інструмент, а не єдина цінність. Іванна ніколи не зводила себе лише до ролі «красивої дівчини на екрані». Вона завжди шукала глибини — і в розмовах, і в проєктах, і в особистому житті.
«Без краватки» та «Танці з зірками»: телебачення як мистецтво діалогу
З 2017 до 2022 року Іванна вела авторське шоу «Без краватки» спочатку на НЛО TV, а потім на «Україна 24». Формат був сміливим для українського телебачення того періоду: неформальні, щирі розмови з відомими чоловіками без краватки — буквально й метафорично. За роки проєкту вийшло близько 140 інтерв’ю. Ведуча вміла створювати атмосферу довіри, в якій гості розкривалися з несподіваного боку. Це вимагало не лише професійних навичок, а й людської чуйності, вміння слухати й чути.
У 2021 році вона стала ведучою шоу «Танці з зірками» на каналі «1+1». Це був один із найрейтинговіших проєктів українського телебачення. Іванна замінила Тіну Кароль і з перших випусків показала власний стиль: елегантність, щирість, здатність підтримати учасників і водночас тримати динаміку вечора. Робота в прямому ефірі з танцюристами, зірками й величезною аудиторією вимагала максимальної концентрації та емоційної віддачі. Глядачі відзначили її природність і вміння бути одночасно ведучою й частиною свята.
Супергероїня з українським характером: роль у фільмі «APPLEMAN»
У 2020 році Іванна зіграла головну жіночу роль у першому українському супергеройському фільмі «APPLEMAN» режисера Василя Москаленка. Вона втілила Дівчину-Вишню (Cherry-Woman) — колишню агентку британської розвідки, майстриню бойових мистецтв. Фільм знімали в непростих умовах, частково в квартирі режисера, але це не завадило команді створити амбітний для українського кіно проєкт.
Роль вимагала не лише фізичної підготовки, а й акторської глибини: поєднати силу, вразливість і гумор. Для Іванни це стало можливістю вийти за рамки телевізійного образу й показати, що вона може існувати в іншому форматі. «APPLEMAN» став маркером того часу — українське кіно шукало нові жанри й героїв, здатних надихати. Її участь у проєкті підкреслила: телеведуча з модельним минулим може бути й серйозною акторкою.
Особисте життя: кохання, материнство та вибір приватності
У 2021 році Іванна одружилася з казахським бізнесменом Алмазом. Весілля було розкішним, але пара завжди берегла особисті моменти від надмірної публічності. У травні 2024 року в Швейцарії народився їхній син Адам. Іванна зізнавалася, що свідомо приховувала деталі вагітності та дату народження дитини — це було її право на приватність у світі, де все швидко стає надбанням мережі.
Материнство стало новим етапом. Вона з гордістю говорить про сина як про маленького українця, який народився далеко від батьківщини, але з українською душею. Сім’я живе переважно в Швейцарії, де Іванна знайшла спокій і можливість зосередитися на найважливішому. Водночас зв’язок з Україною не послаблюється — вона приїжджає, підтримує контакти й продовжує залишатися частиною українського інформаційного простору.
Фонд IvAlive: системна допомога замість разової співчуття
Після повномасштабного вторгнення 2022 року багато українців опинилися в Швейцарії. Іванна, яка вже жила там, вирішила не просто спостерігати, а діяти. Того ж року вона заснувала благодійний фонд IvAlive. Назва розшифровується як INFINITY, VOLUNTEERING, ALIVE — вічність, волонтерство, життя. Місія фонду — довгострокова підтримка українських біженців у питаннях інтеграції, а не лише гуманітарна допомога.
Фонд працює в кількох напрямках. Для дітей — соціалізація, арт-класи, освітній центр (відкритий на початку 2025 року), дитячий хор «IvAlive». Для матерів — мовні курси, допомога в пошуку роботи, воркшопи з empowerment та психологічної підтримки. Окремий проєкт — бібліотека KnygAlive, де зберігаються українські книжки й підтримується мовне й культурне середовище. Команда фонду складається з професіоналів і волонтерів, серед яких юристи, педагоги, психологи, бізнес-тренери. Іванна виконує роль засновниці та натхненниці, бере участь у стратегічних рішеннях і публічних заходах.
За роки роботи реалізовано десятки проєктів: культурні події, освітні програми, індивідуальні консультації. Філософія проста й глибока — добро повертається сторицею. Фонд допомагає людям не просто вижити в новій країні, а зберегти гідність, ідентичність і надію. У 2025–2026 роках організація вийшла на новий етап розвитку, розширюючи формати й посилюючи вплив.
Українка, яка пишається своїм корінням
У 2025 році Іванна вперше за тривалий час повернулася до України й поділилася емоціями від цієї зустрічі. Вона продовжує активно вести Instagram, де її підпис часто звучить як маніфест: «Я українка і я цим пишаюся». Ця позиція — не декларація, а щоденна практика. Вона поєднує швейцарську організованість із українською душевністю, стабільність із готовністю допомагати, приватність сім’ї з публічною відповідальністю.
Її історія цікава не лише фактами кар’єри. Вона показує, як можна залишатися собою в різних ролях: сільська дівчина, митниця, модель, ведуча, акторка, дружина, мати, засновниця фонду. Кожна з цих іпостасей не скасовує попередню, а додає нових відтінків. У 2026 році Іванна Онуфрійчук — це жінка, яка вміє танцювати через життя, зберігаючи рівновагу між блиском і тишею, між особистим щастям і служінням спільноті.
Сьогодні її син Адам росте в середовищі, де українська культура звучить у хорі фонду, українські книжки лежать на полицях бібліотеки, а мама щодня показує приклад того, як можна бути корисною навіть далеко від дому. Це і є найважливіший урок її історії: сила не в тому, щоб уникати змін, а в тому, щоб перетворювати їх на нові можливості — для себе й для інших.
Leave a Reply