Історик Ярослав Грицак попереджає про два можливі піки конфлікту між Україною та Польщею. Перший — 11 липня, другий — після оголошення списків Національного пантеону, якщо туди увійдуть Бандера чи Шухевич.
За словами експерта, історична пам’ять — це сфера емоцій, а не раціональних аргументів. Поляки сприймають УПА як злочинну організацію, а Волинську трагедію — як центральний символ національної трагедії. Раціональні пояснення складності ситуації в Україні не діють.
Чому напруга зростає
Ще десять років тому тема Волині майже не займала місця в польському публічному дискурсі. Ситуація змінилася через поляризацію польської політики: ліберали привели країну до економічного успіху, проте багато людей у малих містах і селах відчули себе обділеними. Опозиція використовує це, звинувачуючи владу в замовчуванні Волині та приниженні поляків через дискусії про Голокост.
Додаткові фактори — війна в Україні та міграція. Зростання кількості українців у Польщі провокує конкуренцію на ринку праці та побутові конфлікти. Правляча консервативна партія випускає «джина з пляшки», перемикаючи увагу на Волинь замість Катині.
Польща економічно потужна, але політично паралізована через двовладдя. Україна, навпаки, сильна військово, проте слабка економічно. Це створює взаємне переоцінювання сил і психологічну напругу: поляки відчувають себе «шляхтичами», а українці — «селянами», які раптом виявляються сильнішими.
Грицак наголошує: простої розв’язки немає. Потрібно працювати з тими польськими силами, які готові до співпраці, зокрема з прем’єром Дональдом Туском. Ключова роль у конфлікті належить Каролю Навроцькому, який активно використовує історичну пам’ять для зміцнення позицій.
Три покоління поляків не знають, що таке війна. Це створює загрозу безоглядних дій. Натомість старше покоління, яке пережило комунізм, краще розуміє Україну.
Експерт радить зосередитися на роботі з молоддю та не дозволяти поширювати конфлікт на всю Польщу. Катастрофи ще немає, але напруга може посилитися.
Leave a Reply