Біосферний заповідник «Асканія-Нова» з перших годин повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року опинився під окупацією, проте понад рік працював як українська установа, зберігаючи унікальні колекції степових тварин і рослин. Сьогодні, станом на 2026 рік, заповідник страждає від масових пожеж, нелегального вивезення рідкісних видів і критичної нестачі кормів, спричинених посухою 2025-го, але його серце — цілинний степ і віддані працівники — ще б’ється.
Війна перетворила перлину європейського степу на місце, де військова техніка нищить гектари заповідної зони, а окупанти перетворили науковий центр на джерело тіньового бізнесу з тваринами. Директор Віктор Шаповал та команда документують кожен злочин, фіксуючи збитки, які вже сягають десятків мільйонів гривень лише за вивезеними копитними.
Незважаючи на екоцид, «Асканія-Нова» залишається символом стійкості: працівники на окупованій території продовжують доглядати за тваринами, а українська сторона готує релокацію наукової бази та відновлення колекцій у безпечних степах Одещини.
Унікальна перлина степу: чому «Асканія-Нова» була світовим скарбом
Заснована 1898 року бароном Фрідріхом Фальц-Фейном, «Асканія-Нова» виросла з приватного зоопарку в один з найбільших біосферних заповідників Європи — понад 33 тисячі гектарів, з яких 11 тисяч гектарів абсолютно незайманого цілинного степу. Тут поєдналися природні екосистеми з штучними колекціями: дендропарк із сотнями видів дерев, зоопарк, де тварини утримуються в напіввільних умовах, і наукова база, яка десятиліттями вивчала акліматизацію рідкісних видів.
Заповідник став домом для понад 500 видів рослин, серед них ендеміки, та понад 2200 видів тварин, включаючи пржевальського коня, сайгака, зебр Чапмана, бізонів і кафрських буйволів. Саме тут збереглися популяції, які врятували ці види від зникнення. Щороку сюди прилітало до 800 тисяч птахів на міграції, а туристи милувалися степом, що хвилюється, наче золоте море під вітром.
До війни це був не просто заповідник — живий музей природи, де наука зустрічалася з емоціями. Кожен, хто бачив, як сайгаки мчать степом, розумів: це не просто територія, а дихання самої землі.
24 лютого 2022 року: війна приходить у тихий степ
Близько дев’ятої ранку російська бронетехніка пройшла повз селище Асканія-Нова. Бойові дії оминули серце заповідника, але периферія вже відчула гуркіт. Колони техніки довжиною 5,7 кілометра рухалися краєм ділянки «Північна», а пізніше окупанти рили окопи просто в заповідній зоні.
Працівники, яких на той момент було близько 250, намагалися зберегти ритм: годували тварин, поливали дендропарк. Запаси кормів і ветпрепаратів купили заздалегідь — понад 8 мільйонів гривень, — і їх вистачило майже на рік. Але електрика почала зникати, а з нею й насоси артезіанських свердловин, що живлять воду для всього комплексу.
Перші обшуки принесли паніку: окупанти шукали «біолабораторії» в станції «Асканія Генетик» і знищили зразки бичачої сперми, поширюючи брехню про віруси. Тварини нервували від низьких прольотів літаків — деякі кобили пржевальського коня пережили викидні, а одна антилопа розбилася об огорожу.
Тринадцять місяців під українським прапором в окупації
До березня 2023 року заповідник офіційно залишався українською установою. Директор Віктор Шаповал відмовився співпрацювати з окупантами, і команда працювала за українським законодавством. Це був унікальний острів України посеред окупації: зарплати йшли з Києва, наукові звіти складали, а тварин рятували від голоду.
Працівники ризикували життям — обшуки, допити, вилучення техніки. Деякі звільнилися чи виїхали, але більшість залишилася, бо знала: без людей тварини приречені. За цей час сталося шість пожеж, вигоріло понад 1450 гектарів, але степ відновлювався, а колекції утримували.
Цей період став доказом неймовірної стійкості: заповідник не просто вижив, а продовжував наукову роботу, хоч і в умовах постійного тиску.
Березень 2023: повне захоплення і нова реальність
20 березня 2023 року окупанти встановили повний контроль, призначивши свого «директора» Дмитра Мещерякова. Українське керівництво переїхало до Києва, але продовжує моніторинг через супутники та контакти. Відтоді заповідник став частиною російського реєстру, а його ресурси — предметом комерційного інтересу.
Військові розмістили техніку в дендропарку, заборонили доступ до більшої частини території. Селище Асканія-Нова перетворилося на базу: солдати жили в будинках місцевих, а степ почав страждати від постійної присутності.
З цього моменту почалися системні проблеми: відсутність кваліфікованого ветнагляду, брак карантину і, як наслідок, спалахи хвороб, яких раніше не було.
Пожежі, що пожирають степ: сліди військової техніки
За період окупації до липня 2024 року сталося 69 пожеж, вигоріло понад 7100 гектарів, зокрема 2200 гектарів заповідного степу. Багато з них спричинені російською ППО, падінням уламків ракет чи просто необережністю військових.
Найтрагічніша — серпнева пожежа 2023 року в Великому Чапельському поді: загинуло понад 200 сайгаків, майже третина популяції. Тварини згоріли живцем або задихнулися в диму. У липні 2025-го ще одна масштабна пожежа охопила 942 гектари — знову через ППО.
Степ, що століттями відновлювався після пожеж, тепер горить частіше, ніж за попередні сто років. Після вогню з’являються ерозія ґрунту, загибель рідкісних рослин з Червоної книги і зміна екосистеми. Дистанційний моніторинг фіксує кожен гектар, але відновлення можливе лише після деокупації.
| Етап окупації | Період | Ключові події | Наслідки для заповідника |
|---|---|---|---|
| Початок вторгнення | 24.02.2022 — березень 2023 | Проїзд техніки, обшуки, перші пожежі | Стрес тварин, втрата 6 пожеж (1450 га) |
| Повне захоплення | З березня 2023 | Призначення псевдодиректора, військова дислокація | Вивезення тварин, 69 пожеж (7100 га) |
| Криза 2025–2026 | Літо 2025 — зима 2026 | Посуха, пожежа липня 2025, брак кормів | Загроза голодної смерті копитних, деградація дендропарку |
Дані зібрано з дистанційного моніторингу та звітів Української природоохоронної групи.
Доля унікальних тварин: від паніки до тіньового бізнесу
Окупанти системно вивозять рідкісних тварин. З грудня 2023 по червень 2024 року зафіксовано чотири великі вивезення: десять зебр Чапмана (третина популяції), пржевальські коні, бізони, олені Давида. Деяких продавали за мільйон рублів на особину в приватні зоопарки Криму та Краснодарського краю.
Кафрські буйволи загинули від холоду — чотири особини, бо їх не встигли загнати в укриття. Сайгаки масово гинули в пожежах. Низькі прольоти літаків лякали стада, призводячи до травм і абортів. Без ветеринарів почалися спалахи хвороб, наприклад бруцельозу.
Кожне вивезення — це удар по генетичному фонду, який формували 140 років. Замість цінних видів завозять домашніх тварин для фото на пропаганду.
Бракує кормів і води: щоденні випробування 2025–2026
Посуха 2025 року вдарила сильно: врожайність упала вдвічі, запасів сіна вистачить хіба до кінця січня 2026-го. Копитних понад 1500, їм потрібно до 10 тонн зерна щомісяця. Окупанти привозять символічні пакети овочів для камер, але реальної допомоги немає.
Дендропарк засихає без поливу — артезіанські свердловини стоять без електрики. Вода в ставках застоюється, розмножуються бактерії. Зоопарк і парк перетворюються на зону ризику.
Працівники, що залишилися, роблять усе можливе, але без ресурсів і науки ситуація критична. Тварини виснажуються, а степ повільно втрачає свою унікальність.
Герої заповідника: люди, які залишилися заради тварин
Більшість науковців виїхали, але прості працівники — доглядачі, ветеринари, техніки — лишилися. Вони знають: якщо всі поїдуть, 140 років праці зникнуть за місяць. Ці люди щодня ризикують, годуючи стада, лагодячи огорожі, рятуючи поранених.
Їхні історії — це історії тихої відваги. Один доглядач розповідав, як уночі, під гуркіт техніки, повертав у загони тварин, що вирвалися через пошкоджені огорожі. Інші продовжують вести щоденники спостережень, передаючи дані українській команді.
Саме завдяки їм заповідник ще тримається. Вони — живе серце «Асканії-Нової».
Юридична боротьба: документування злочинів для майбутнього
Українська адміністрація фіксує кожен факт: пожежі, вивезення, руйнування. У квітні 2026 року суд виніс вирок псевдодиректору Мещерякову — 15 років ув’язнення з конфіскацією за організацію вивезення тварин. Збитки від цього лише — 85 мільйонів гривень.
Матеріали йдуть до екологічної прокуратури, СБУ, міжнародних комісій. Заповідник захищений міжнародним правом, а порушення CITES — це воєнний злочин. Комісія при Херсонській ОВА вже оцінює загальні збитки екосистемам.
Ця робота не лише для компенсацій — це база для відновлення після перемоги.
Надія на відновлення: плани та перспективи
Незважаючи на все, «Асканія-Нова» не знищена. Наукова команда в Києві продовжує дослідження, планує релокацію частини колекцій на Одещину, у подібні степові біотопи. Вже є успішний досвід — куланів з Асканії випустили в Буджацькі степи, і вони прижилися.
Після деокупації доведеться розмінувати, відновити огорожі, посадити згорілі ділянки. Але степ живучий: трави відростуть, а тварини, що залишилися, дадуть нове покоління. Головне — зберегти знання і людей.
Заповідник чекає на повернення. І коли це станеться, він знову стане тим степовим раєм, яким був завжди — тільки сильнішим, бо пройшов через вогонь війни.
Leave a Reply