Паливна криза в Росії вийшла далеко за межі черг на заправках. За оцінками джерела, у червні російські НПЗ переробляли близько 560 тисяч тонн нафти на добу — найнижчий показник для цього періоду за останні роки. Випуск бензину наприкінці місяця сягав приблизно 90 тисяч тонн на добу, що на 25% менше, ніж роком раніше. Літнє добове споживання перевищує 110 тисяч тонн, тож базовий розрив становить щонайменше 20 тисяч тонн щодня, або близько 600 тисяч тонн на місяць.
Логістичний колапс і удари по НПЗ
У червні завантаження нафти й нафтопродуктів на мережі РЖД скоротилося на 17% порівняно з минулим роком — до 13,5 млн тонн. Біржові продажі АІ-92 і дизеля на Петербурзькій міжнародній товарно-сировинній біржі впали більш ніж удвічі, АІ-95 — приблизно на третину. Затримки відвантажень у один-два місяці стали звичним явищем. На незалежних АЗС ціни сягають 120–140 рублів за літр.
НПЗ «Лукойл-Нижегороднефтеоргсинтез» у Кстові — четвертий за потужністю в Росії та другий за випуском бензину — постраждав від пошкодження установки первинної переробки АВТ-6. На нього припадало близько 11% російського виробництва бензину, значна частина якого йшла до московського регіону. Без фракцій від цієї установки недоотримують сировину установки каталітичного крекінгу, риформінгу та гідроочищення.
Географія дефіциту показова: Москва і Санкт-Петербург отримують пріоритетний ресурс від великих вертикально інтегрованих компаній. У Краснодарському краї, Іркутській області, Забайкаллі, Поволжі та на окупованих територіях закриваються АЗС, запроваджують ліміти й ручний розподіл. Віце-прем’єр Олександр Новак говорить про «адресні рішення» для найбільш уразливих регіонів. Криза стала одночасно виробничою, логістичною та регіональною.
Заходи Кремля та їхня ціна
Уряд дозволив до кінця року продавати бензин із параметрами «Євро-3», повернувши стандарт, заборонений 2016 року. Податкові зміни дозволяють використовувати прямогонний бензин у сумішах нижчої якості. Це дає змогу частично обійти пошкоджені установки, але підвищує вміст сірки, бензолу й ароматичних сполук, погіршує ефективність каталізаторів і лямбда-зондів. Старі «Жигулі» витримають таке пальне легше, ніж сучасні китайські чи російські автомобілі.
Москва планує імпортувати до 400 тисяч тонн бензину на місяць. Білорусь майже потроїла залізничні поставки — понад 70 тисяч тонн за першу половину червня. Індія вже відправила щонайменше 60 тисяч тонн двома танкерами. Однак 400 тисяч тонн — це лише близько 13 тисяч тонн на добу, тобто не весь дефіцит. Порти Росії будувалися для експорту, а не імпорту, тому бракує резервуарів, лабораторного контролю та залізничних цистерн. Існує й безпековий ризик через близькість портів до зони ураження.
Держава готує субсидії, прив’язані до індійських цін і вартості доставки. Якщо імпортна тонна дорожча за внутрішню на 100 доларів, компенсація 400 тисяч тонн коштуватиме бюджету близько 40 млн доларів щомісяця. Альтернатива — відпустити ціни, але це прискорить зростання тарифів і інфляцію. Адміністративне стримування цін уже створило дві реальності: дешевий бензин, якого немає, і дорогий — у незалежних операторів.
Обов’язковий продаж бензину на біржі знизили з 15% до 10%. Це означає, що ресурс залишається всередині великих мереж (60%), а 40% незалежних АЗС у малонаселених пунктах отримують менше. Фактично відбувається переспрямування пального з глибини до великих міст.
Росія, ймовірно, не залишиться без бензину. Але кожен наступний спосіб його знайти дорожчий за попередній: спочатку запаси й заборона експорту, потім пальне гіршої якості, далі субсидований імпорт і, зрештою, ручний розподіл. Головне питання не «чи знайде Москва бензин», а скільки вона заплатить за кожну тонну — бюджетом, інфляцією, експортними доходами, ресурсом автомобілів і стабільністю регіонів.
Leave a Reply