Олег Симороз — київський активіст, юрист і ветеран російсько-української війни, який втратив обидві ноги на фронті, але зберіг вогонь боротьби за справедливість. Народжений у 1997 році в Києві, він пройшов шлях від запеклого захисника зелених зон столиці проти незаконних забудовників до добровольця 112-ї бригади територіальної оборони, де в жовтні 2022-го підірвався на протитанковій міні біля Кремінної. Сьогодні, у 2026 році, Симороз продовжує бути одним із найгучніших голосів ветеранського руху, критикуючи корупцію в медичних комісіях, вимагуючи справжньої інклюзії та нагадуючи владі про ціну, яку платить народ за свободу.
Його історія — це не лише особиста драма виживання, а й дзеркало проблем українського суспільства: від байдужості до поранених захисників до системних збоїв у реабілітації та соціальній адаптації. Симороз зібрав мільйони гривень на біонічні протези завдяки тисячам звичайних українців, довів, що «народні ноги» сильніші за державну бюрократію, і став прикладом для багатьох, хто шукає сили встати після найважчих випробувань. Для початківців це натхнення, для просунутих — детальний розбір, як одна людина може змінювати систему зсередини.
Симороз не зупиняється на особистих перемогах: він коментує актуальні події, від трагедій на фронті до політичних рішень, і закликає суспільство чути правду, а не зручні ілюзії. Його діяльність поєднує минуле правозахисника, бойовий досвід і сучасну громадську роботу, роблячи його фігурою, яка об’єднує покоління українців у спільній боротьбі за гідне життя.
Ранні роки та формування характеру: коріння київського борця
Олег Олександрович Симороз народився 3 червня 1997 року в Києві. З дитинства він ріс у середовищі, де справедливість була не порожнім словом, а повсякденною необхідністю. Київські вулиці, парки та історичні квартали формували в ньому чутливість до порушень прав громади. Після школи він обрав шлях юриста і в 2020 році закінчив Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» за спеціальністю «Право». Ця освіта стала фундаментом для майбутньої діяльності: точні знання законів, вміння читати між рядками і непохитна принциповість.
Ще до повномасштабного вторгнення Симороз не сидів склавши руки. Він працював юристом у громадській організації «Екостолиця» і став співзасновником політичної партії «Народовладдя». У 2019 році був уповноваженою особою від ВО «Свобода» в Оболонському та Святошинському районах столиці, а також офіційним спостерігачем на президентських виборах. Ці кроки заклали основу його політичної свідомості — не кар’єрної, а справжньої, спрямованої на захист інтересів простих людей.
Уже тоді Олег відчував, як корупція та бізнес-інтереси нищать рідне місто. Він не просто спостерігав — він діяв. Цей період став школою стійкості: протистояння потужним забудовникам вимагало не лише юридичної майстерності, а й фізичної мужності та підтримки спільноти.
Громадська діяльність до війни: битва за Київ без забудовників
До 24 лютого 2022 року Симороз був одним із найактивніших захисників київських зелених зон і історичної спадщини. Він координував рух проти забудови Микільської Слобідки, виступав у Київраді проти детального плану для Мінського масиву, який передбачав вирубку парків і перенаселення району. Особливо гучною стала його боротьба за Реп’яхів Яр у Шевченківському районі — історичний ареал, що входить до охоронної зони ЮНЕСКО. Разом із місцевою громадою Олег перешкоджав екс-регіоналу Володимиру Зубику та компанії «Інтергал Буд» перетворити цю територію на черговий житловий комплекс.
Ця діяльність мала високу ціну. У 2021 році на Симороза вчинили замовний напад — прямий наслідок його протидії забудовникам. Але навіть це не зламало його. Він продовжував критикувати законопроєкт №5655, який, на його думку, відкривав двері будівельним аферам і корупції, позбавляючи громадян впливу на рішення щодо забудови.
За моїм досвідом спостереження за подібними кейсами, такі активісти, як Симороз, створюють реальний тиск на владу. Вони не просто протестують — вони документують порушення, залучають медіа і формують громадську думку. У 2020 році Олег балотувався до Київської міської ради від «Народовладдя» під номером 21, але не пройшов. Це не стало поразкою, а лише підтвердило: справжня боротьба триває поза мандатами.
Сильний акцент у його роботі робився на екології та правах киян. Симороз виступав проти вирубки 176 гектарів дикої природи в Екопарку Осокорки. Ці дії не були поодинокими — вони формували цілу хвилю громадського спротиву, яка сьогодні надихає нові покоління активістів.
Військовий шлях: від добровольця ТРО до пекла Серебрянського лісу
З перших днів повномасштабного вторгнення Олег Симороз не вагаючись узяв зброю. 24 лютого 2022 року він вступив до лав 112-ї бригади територіальної оборони Києва. Спочатку — захист столиці на Ірпінському напрямку. Після звільнення Київщини підрозділ перекинули на схід. Там, у важких боях, Олег проявив себе як справжній воїн: мужній, відповідальний, готовий ризикувати заради побратимів.
20 жовтня 2022 року біля Торського, на кордоні Донецької та Луганської областей, у так званому Серебрянському лісі, сталася трагедія. Машина Nissan Navara, на якій їхав Симороз з побратимами, наїхала на протитанкову міну ТМК. Підрив відірвав обидві ноги вище колін, поламав руки, зламав ніс, зуби та лицьові кістки. Пальці на правій руці обпекло. Біль був пекельним, кров лилася рікою, але Олег не здався. Бойовий медик наклав турнікети прямо в машині. Побратими евакуювали його під обстрілами.
Цей епізод став символом не лише особистої стійкості, а й жорстокості війни. Симороз пізніше згадував: організму хотілося вимкнутися, але розум кричав — тримайся, бо інакше всі загинуть у цьому лісі. Евакуація через стабілізаційний пункт, операції в Краматорську та Дніпрі — все це було боротьбою за кожен подих.
Поранення та виживання: хроніка повернення з пекла
Після підриву Олега доправили до лікарні Мечникова в Дніпрі. Температура підскочила до 40,6 градуса, тиск падав. 22 жовтня провели ампутацію ніг через некроз тканин. Далі — два тижні реанімації з галюцинаціями від струсу мозку, постійним болем і відсутністю сну. Операції на руках: пластини в лівій, титановий стрижень у правій. Збирання обличчя — ніс, щелепа. Перевезення до Києва 2 листопада 2022 року в Головний військовий клінічний госпіталь.
Реанімація була важкою: грубість деяких медпрацівників, видовище сусідів, які не вижили. Але були й теплі моменти — санітарка Петрівна з чаєм, підтримка родини. Симороз вийшов з цього пекла живим і з новим розумінням життя. «Я, мабуть, уже повністю прийняв історію з ампутацією», — говорив він пізніше. Ця фраза — не пафос, а реальність людини, яка перемогла смерть.
У грудні 2022-го стався ще один резонансний епізод: голова партії «Слуга Народу» Олена Шуляк увірвалася без попередження в госпіталь до Симороза через його критику законопроєкту №5655. Суспільний резонанс допоміг — закон не підписали. Навіть у ліжку Олег продовжував боротися.
Реабілітація та протези: «народні ноги» як символ єдності
Після госпіталю — приватна клініка з професійним обладнанням. За кілька місяців Олег навчився повністю обслуговувати себе. З січня 2023 року почалася підготовка до протезування. Тренувальні протези — «дві палки», на яких він ходив, як «косолапий ведмідь». Потім — гідравлічні модулі. Держава надала базові протези вартістю близько 800 тисяч гривень, але для повноцінного життя потрібні були біонічні.
Тисячі українців зібрали 5 мільйонів гривень на протези Ottobock Genium X3, виготовлені в США (штат Міннесота). Симороз називає їх «народними ногами» — і це не просто слова. Кожна гривня від звичайних людей стала частиною його повернення до активності. Зараз він ходить самостійно, іноді з милицями, і продовжує реабілітацію.
Для порівняння ось ключові етапи протезування Симороза:
| Етап | Дата/період | Опис |
|---|---|---|
| Ампутація | 22 жовтня 2022 | Подвійна, вище колін</ |
Leave a Reply