1567-й день справжньої війни на захист України та Європи. І 13-й день іншої — символічної, що точиться не проти Москви, а між Варшавою і Києвом. Досить.
Суперечка, яка грає на руку ворогу
«Вибачте, панове, не так то мало бути», — нібито сказав Пілсудський інтернованим українським офіцерам після Ризького договору. Сто років потому це речення повертається як докір. Триває суперечка щодо українського підрозділу імені Героїв УПА. Польський президент заявляє про позбавлення Володимира Зеленського Ордена Білого Орла. Кривди 80-річної давнини знову стають між нами саме тоді, коли ми найменше можемо собі це дозволити.
Під Покровськом гине український солдат. У Києві під уламками помирає дитина. У Сумах горить бомбардована лікарня. Цей солдат боровся за Харків, але також за те, щоб російський дрон не рушив далі, у бік Перемишля. Лінія відокремлює польський спокій від польської війни, відсунутої на схід чужим життям.
Чесний рахунок кривд і пріоритет оборони
Не йдеться про те, щоб забути про Волинь. Кілька десятків тисяч убитих — реальність. Вимога ексгумації та гідного поховання справедлива. Водночас були й польські провини: пацифікація українських сіл у 1930-х, зруйнування понад сто церков у 1938 році на Холмщині, Акція «Вісла» 1947 року, коли 140 тисяч українців, лемків і бойків брутально виселили. Польський Сенат згодом засудив цю операцію.
Чесний рахунок має дві колонки — обидві довгі. Хто показує лише одну, той шукає не правду, а амуніцію. Цей рахунок не можна закривати поспіхом між заявами політиків. Опрацюємо його, коли затихнуть гармати.
Кожна година, яку Варшава і Київ витрачають на сварку, — година, подарована Москві. Ті самі акаунти, що сіяли паніку навколо зерна, тепер роздмухують Волинь. Для російського телебачення це готовий матеріал.
Реальна підтримка воюючої України залишається стратегічною необхідністю. Весна 2022 року: польські домівки відкриті без запитань про рахунки минулих поколінь, генератори, допомога мільйону людей. Тоді ми знали межу між історією та сучасністю.
Польський письменник Владислав Броневський бачив різницю між внутрішніми рахунками та ворогом біля воріт. Коли хтось підпалює дім, спочатку гасять пожежу. Рахунки залишаються, і за ними доведеться заплатити, коли вогонь згасне.
Пілсудський сказав: «Не так мало бути, панове». Цього разу не мусить так бути. Не відіграваймо сценарій, написаний у Москві. Орден Білого Орла може почекати. З голови Орла корона не впаде.
Leave a Reply