7 травня на 61-й Венеційській бієнале відкрили Український павільйон «Гарантії безпеки». Центральним елементом стала скульптура «Оригамі Олень» авторства Жанни Кадирової.
Цю роботу встановили 2019 року в Покровську на Донеччині. Вона замінила радянський винищувач Су-7 — перший реактивний літак-носій ядерної зброї. У 2024-му, після загострення на фронті, ГО «Музей відкрито» закрили на ремонт. Кадирова з фахівцями та комунальниками евакуювали оленя, попри те що його конструкція не передбачала транспортування.
Європейський тур і символ невизначеності
Перед Венецією скульптура об’їхала Європу: Польщу, Австрію, Чехію, Німеччину, Бельгію, Францію. На бієнале її підвісили. Олень, як мільйони українців, перебуває в невизначеності — без рідного міста й постійного місця.
Куратори проєкту — Ксенія Малих та Леонід Марущак. Комісарка павільйону — віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики, міністерка культури України Тетяна Бережна.
Кадирова про мистецтво війни та реакцію світу
У короткому інтерв’ю в день презентації Жанна Кадирова поділилася думками про сприйняття «Оригамі Оленя» за кордоном.
— У інтерв’ю Vogue у 2025 році ви говорили таке: «Перші два тижні війни мені здавалося, що мистецтво безсиле. Зараз я так не думаю, я бачу, що кожен художній жест робить нас видимими». Що вдалося підсвітити в Україні перед світом за допомогою мистецтва?
— Я не можу говорити за всіх митців України, а тільки з позиції свого суб’єктивного досвіду. Та якщо ми говоримо про мій досвід, то після початку масштабного вторгнення фокус моєї практики повністю змінився.
Зараз я намагаюся через своє мистецтво говорити про війну в Україні, про насильство, яке розпочала Росія, про окупацію українських земель. Я використовую матеріали з прифронтових територій. Скульптура «Оригамі Олень», яку ми презентували на Венеційській бієнале, теж перестала бути просто мистецьким об’єктом. Він став артефактом з прифронтової території, став доказом воєнних злочинів Росії.
Через свою практику я транслюю також і свій власний досвід, бо всі чотири роки, поки триває повномасштабна війна, я продовжую жити в Україні. Моя студія знаходиться в Києві. Використовуючи різні медіа, різні матеріали, намагаюся транслювати світові правдиві меседжі від людини, яка безпосередньо є свідком життя України під час війни.
— Після початку повномасштабної війни в Україні ви вирішили не показувати свої старі роботи, які не торкаються теми війни, та зосередитися тільки на тому, що відбувається в Україні сьогодні. Як сприймає таке мистецтво міжнародна аудиторія, чи вона його розуміє на 100%?
— Я взагалі не люблю старі роботи. Я завжди більш емоційно під’єднана того, над чим працюю. Зараз я просто поставила на паузу декілька арт-проєктів, які не були пов’язані з війною.
Я не знаю, хто і що про це думає, так само, як і не знаю, чи питають взагалі про мої старі роботи. Проте зараз увага є, багато. Це, наприклад, особисті відгуки — коли до мене люди підходять і кажуть, що їм подобається.
Дуже багато, звичайно, запитують про появу Росії на бієнале — кожен журналіст про це питає. І звичайно, запитують про ідею нашого павільйону.
— У інтерв’ю «Радіо Свобода» ви також говорили наступне: «Покровськ зруйнований, скульптура вимушена поневірятися, як мільйони українців. Ми хочемо попередити те, що ніхто не може вплинути на події в Україні і зупинити цей процес. Це може статися з кимось наступним». Чи серйозно сприймає такі потенційні загрози Європа?
— Наскільки серйозно — я не знаю, мені складно відповісти на це питання.
Тут, на Венеційській бієнале, ми задаємо питання, чим саме є гарантії безпеки. Сам проєкт «Гарантії безпеки» — про те, що гарантій у світі більше не існує, що і підписаний 30 років тому Будапештський меморандум, за яким Україна відмовилася від ядерної зброї, лишився просто папірцем. Наразі цей документ — просто папір, з якого можна зробити орігамі.
— Як реагували на скульптуру під час її експонування в інших країнах світу, до того, як вона потрапила на бієнале? Чи багато українців ви зустріли?
— У містах ми зустрічали покровчан, які приходили торкнутися його, загадати бажання. У нас були дуже емоційні зустрічі, тому що, якщо для мене це символ успішного порятунку арт-об’єкту, то для них — символ минулого життя, їхнього дому. Символ мирного життя у своєму рідному місті. І, звичайно, для них це також і великий тригер. Люди плакали, вони обіймалися. Я теж плакала. Усі ми — живі.
— В одному з інтерв’ю ви також казали про те, що повернення Росії на бієнале у цьому році для вас не є несподіванкою — чому? Де ще варто очікувати появи цієї країни у культурно-мистецькому просторі?
— Чому? Тому що я бачу присутність російської культури, багато прикладів цих присутностей. Це і на кінофестивалях, і на Олімпійських іграх, і в оперних театрах, і в музеях мистецтва. І це далеко не рідкість.
Рівно рік тому ми мали скандал із підняттями російського прапора на кінофестивалі у Венеції. Щойно був скандал на Олімпійських іграх. Тобто — а що нового? Росія просто робить спроби нормалізувати війну. Це ненормально, як і той факт, що ці спроби нормалізації війни відбуваються одночасно з тим, як вони ж бомблять українські міста, вбивають цивільних, продовжують окуповувати території. Чомусь не всі досі здатні провести ці паралелі.
Leave a Reply