Джван Йосеф народився 6 вересня 1984 року в сирійському Рас-ель-Айні в родині курдського батька-мусульманина та вірменської матері-християнки. У дворічному віці родина емігрувала до Швеції, де митець і сформувався як особистість та художник. Його ім’я курдською означає «красивий і молодий», і ця поетичність проливається крізь усе його мистецтво — тонке, чуттєве, сповнене натяків.
Йосеф — візуальний художник, який працює переважно з олійними фарбами на полотні та оргсклі. Він уникає гучних заяв, обираючи шепіт: фрагменти тіл, обрізані кадри знайдених зображень, мазки, що то фіксують, то розмивають межу між видимим і бажаним. Його практика — це постійний діалог з матеріалом, часом і глядачем, де доторк обіцяний, але ніколи не здійсненний повністю.
За два десятиліття кар’єри митець створив серії, що досліджують queer-інтимність, об’єктність тіла та силу обмежень. У 2025 році вийшла його перша монографія Intimacies, а у 2026-му він представив виставку TOUCH у Вест-Голлівуді. Сьогодні Джван Йосеф живе і працює в Лос-Анджелесі, продовжуючи розширювати межі пластичного мистецтва.
Дитинство між світами: від сирійських пісків до шведської тиші
Рас-ель-Айн — місто на північному сході Сирії, де народився Джван, — місце перетину культур, мов і релігій. Батько, сирійський курд, і мати, вірменка, створили дім, де різні віри співіснували природно. Це різноманіття стало фундаментом світогляду митця: «Те, що може здатися двома дуже контрастними переконаннями чи манерами, насправді створило досить різноманітну основу для моєї практики», — зазначив він пізніше.
У два роки родина переїхала до Швеції. Нова країна подарувала стабільність, але й відчуття «іншості», яке з роками перетворилося на творче паливо. Джван рано почав малювати — олівець у руці з’явився майже одночасно з першими спогадами. Шведська школа живопису Пернбі, куди він вступив 2004 року, стала першим серйозним щаблем. Тут він опанував базові техніки, але головне — навчився слухати матеріал.
Переїзд до Швеції в ранньому віці сформував у ньому особливу чутливість до ідентичності. Курдсько-вірменсько-сирійсько-шведська спадщина не стала тягарем, а інструментом: митець постійно грає з межами, розмиває їх, шукає точки дотику між, здавалося б, несумісним.
Освіта та становлення: від Konstfack до Central Saint Martins
Після Пернбі Йосеф вступив до Konstfack — одного з найсильніших мистецьких університетів Північної Європи. Тут він отримав ступінь бакалавра образотворчого мистецтва 2009 року. Навчання було не лише про техніку, а про критичне мислення, контекст і сміливість експерименту.
Наступним кроком став Лондон. У 2010–2011 роках Джван закінчив магістратуру Central Saint Martins — закладу, що виховав цілу плеяду сміливих митців. Саме тут він остаточно сформував свій почерк: поєднання концептуального підходу з глибокою увагою до матеріалу. Впливи Герхарда Ріхтера (багатошаровість, розмиття) та Нео Рауха (наративна напруга) органічно вплелися в його практику, але Йосеф ніколи не копіював — він переосмислював.
Після навчання митець залишився в Лондоні, став співзасновником The Bomb Factory Art Foundation у північній частині міста — простору, що підтримує молодих художників. Це рішення показало: для нього важливо не лише створювати, а й будувати спільноту.
Техніка як філософія: «комплекс чистого полотна» та пошук вічної миттєвості
Багато років Джван Йосеф уникав традиційного натягнутого полотна. Причина — глибокий «комплекс чистого полотна», який виник ще в 19 років. Страх перед порожнечею, перед тиском створити щось, що «проживе сотні років», паралізував. Митець почав з ефемерних матеріалів: олійна фарба на архітектурному папері, яка за десятиліття просочиться наскрізь і зруйнує основу. Недовговічність звільняла.
Потім прийшло оргскло (Perspex, акрилове скло). Міцний, «нечестивий» пластик у поєднанні зі «священною» олійною фарбою став ідеальним компромісом. Йосеф часто пише на зворотному боці — техніка, що створює ефект глибини, напівпрозорості, ніби зображення існує одночасно тут і десь далі. Глядач бачить мазки, але не може їх торкнутися фізично — вічна гра спокуси.
Пізніше митець повернувся до полотна, але не для спокою. Він розтягує полотно, а потім відразу ж деконструює його — зминає, знімає з підрамника, перетворює на об’єкт. Серія Object саме про це: картина стає водночас зображенням і скульптурою, мокрою на вигляд, але сухою на дотик. «Ти можеш бачити, але ніколи не торкнутися» — головна формула його естетики.
Йосеф рідко використовує постановочні знімки. Він збирає знайдені зображення — фрагменти чужих життів, випадкові кадри — і збільшує незначні деталі: підборіддя, язик у повітрі, згин ліктя. Знайдене стає особистим. Обмежена палітра (сірі, білі, чорні тони) та акцент на мазку роблять кожну роботу водночас класичною і сучасною — ніби 1950-ті еротика зустрілася з цифровою розмитістю CCTV.
Серії, що розповідають про бажання без крику
Творчість Джвана Йосефа можна розділити на кілька тісно пов’язаних серій. Кожна з них — окремий розділ великої розмови про інтимність.
Touch — це про тактильність і близькість, якої бракує. Олійні та акрилові роботи з м’якими, паровими сценами, де тіла то наближаються, то віддаляються. Мазки то чіткі, то розмиті — ніби пам’ять про дотик.
Object — дослідження об’єктності тіла та ідентичності. Тут з’являються портрети-об’єкти: батько Ахмад, політичні фігури, актор Рок Гадсон. Полотна зминаються, ніби тіло під тиском часу чи суспільства. Глянцева поверхня імітує вологу — ще один рівень спокуси.
Brush — роботи на оргсклі, де мазок стає головним героєм. Зворотний живопис створює меланхолійний, кінематографічний ефект. «Є певна меланхолія в цих картинах сьогодні, але їхній формат і швидкість відчуваються надзвичайно актуальними», — говорить художник.
Нещодавно з’явилася серія Cave — автопортрети, де фрагменти власного тіла (наприклад, глибока ямочка на підборідді) перетворюються на абстрактні, майже еротичні форми. «Це не груди, не сідниці, не торс — це ямочка на підборідді, — пояснює Йосеф. — Мені цікаво абстрагувати частини тіла, які спочатку не сприймаються як сексуальні, і відкривати в них нову еротику».
| Серія | Техніка | Ключові теми та приклади |
|---|---|---|
| Touch | Олія/акрил на полотні | Нюанси спокуси, «штовханина» сексуальності, парові, фрагментарні сцени |
| Object | Олія на полотні з деконструкцією | Тіло як об’єкт, портрети (Ахмад, Рок Гадсон), зім’яте полотно, імітація вологості |
| Brush | Зворотний живопис олійними фарбами на оргсклі | Меланхолія, кінематографічність, сила окремого мазка, актуальність у цифрову епоху |
| Cave | Олія на оргсклі / полотні | Автопортретні фрагменти тіла, переосмислення еротики «неочевидних» зон (ямочка на підборідді) |
Дані про серії та техніки базуються на офіційному сайті митця та матеріалах монографії «Intimacies» (Baron Books, 2025).
Виставки, нагороди та міжнародне визнання
У 2013 році Джван Йосеф провів дві важливі персональні виставки: «Painting about Sex, Flesh and Violence, lol» у Лондоні та «High Notes» у Стокгольмі. Того ж року отримав нагороди Threadneedle Prize та BEERS Contemporary Award for Emerging Art. Це стало точкою прориву.
З того часу — десятки групових та персональних виставок по всьому світу: від Венеції та Каїра (піраміди Гізи) до Маямі, Парижа, Рима, Нью-Йорка та Лос-Анджелеса. Роботи митця брали участь у проєктах Christie’s, Louis Vuitton, White Cube. У 2024 році в Лос-Анджелесі пройшла виставка «Sketchbook Drawings», а на початку 2026-го — сольна TOUCH у Вест-Голлівуді.
Йосеф не женеться за гучними трендами. Він будує повільну, послідовну кар’єру, де кожна робота — крок у глибину, а не вшир.
Особисте життя: сім’я, кохання та спільне батьківство
У 2016 році на благодійному гала-вечорі amfAR у Сан-Паулу Джван Йосеф і Рікі Мартін офіційно оголосили про стосунки. У 2017–2018 роках пара одружилася. У грудні 2018-го народилася донька Лусія, у жовтні 2019-го — син Ренн. У липні 2023 року пара оголосила про розлучення, підкресливши любов, повагу та бажання зберігати здорову сімейну динаміку.
Станом на 2025 рік Джван неодноразово говорив у інтерв’ю, що співбатьківство складається чудово: вони живуть неподалік, спілкуються кожні два дні, діти ніколи не бачили конфліктів між батьками. «Ми завжди будемо сім’єю», — підкреслює митець. Цей досвід лише посилив теми належності, гібридності та турботи, які завжди були присутні в його мистецтві.
Сучасний етап: монографія, нові виставки та триваюча розмова
У липні 2025 року вийшла перша монографія Джвана Йосефа — Intimacies (видавництво Baron Books). Книга об’єднала три ключові серії — Touch, Object та Brush — і стала підсумком понад п’ятнадцяти років роботи. «Озираючись назад, я розумію, що існує дуже солідна наративна лінія, якою я сьогодні пишаюся», — зізнається художник.
У 2026 році виставка TOUCH у Вест-Голлівуді продовжила цю розмову. Митець залишається вірним собі: не кричить, а шепоче. Його роботи не нав’язують відповідей — вони запрошують глядача самому стати співтворцем, доторкнутися уявою до того, що залишається за кадром.
Сьогодні, коли світ переповнений гучними образами, мистецтво Джвана Йосефа нагадує: справжня сила — у стриманості, у просторі між мазками, у можливості уявити більше, ніж показано. Його картини продовжують жити своїм тихим, але наполегливим життям — і запрошують кожного, хто зупиниться перед ними, на мить забути про поспіх і просто побути поруч.
Leave a Reply