Єжи Вуйцік, видавець і колишній заступник головного редактора Gazeta Wyborcza, засновник українсько-польського журналу Sestry.eu, наголошує: вимагати від Києва посеред екзистенційного конфлікту ідеально скроїти політику пам’яті під чутливість Варшави — це інфантильність.
Навколо польсько-українських відносин учергове розгорілася медійна буря. Останні рішення Києва у сфері політики пам’яті викликали у Варшаві ритуальний спектакль морального обурення. Зі шпальт газет, соцмереж і телевізійних студій ллється потік менторських повчань про «українську невдячність» та «втрачений капітал довіри».
Міф про амуніцію для радикалів
Домінантний тон дискусії незмінний: польські коментатори перебирають роль єдиних справедливих учителів історії та моралі. Вони з безпечної варшавської перспективи намагаються формувати ідентичність держави, що бореться за фізичне виживання. Ця публіцистична істерія відірвана від реалій тотальної війни та вражає глибоким національним лицемірством.
Один із найпопулярніших аргументів — турбота про долю українських мігрантів у Польщі. Коментатори стверджують, що рішення президента Володимира Зеленського «дають амуніцію» польським націоналістам. Це крайня наївність або чистий цинізм. Ультраправим колам не потрібні імпульси з боку Києва, щоб атакувати Україну чи сумніватися в сенсі перебування біженців. Їхня мета — перманентна, а наратив гнучко підлаштовується.
Звинувачувати українських політиків у можливих нападах польських радикалів на українських робітників чи студентів — це інтелектуальний і моральний кульбіт. За агресію відповідають самі радикали, а не Київ.
Європейський Союз — не клуб історичної чистоти
Другий фундамент обурення — патерналістський шантаж: «Україна не увійде до ЄС з Бандерою». Вимога створити бездоганний пантеон героїв під польську чутливість виглядає як лицемірство. Польща сама увійшла до ЄС із гігантським багажем контроверсійних постатей, таких як Роман Дмовський, Свєнтокшиська бригада чи «прокляті солдати» на чолі з Ромуальдом Райсом «Бурим».
Маршал Юзеф Пілсудський у 1921 році підписав Ризький мир, що означало зраду українського союзника Симона Петлюри. Попри це, ніхто в Брюсселі не блокував вступ Польщі через її історичний багаж. ЄС ніколи не був клубом історичної чистоти. Кожна країна несе власні жахіття і справляється з ними самостійно.
Україна перебуває в стані тотальної війни. Їй потрібні міфи-засновники та символи незламної боротьби. Сучасне українське суспільство сприймає традицію УПА переважно як символ опору Москві, а не як посилання на події 80-річної давнини.
Доросла дипломатія полягає в навігації складних умов і реалізації власних інтересів попри розбіжності. Підтримка України відповідає польським інтересам безпеки: кожен знищений російський танк віддаляє загрозу від кордонів. Ми допомагаємо людям, які тікають від бомб, а не ідеологіям. Усе інше — плинні елементи, які змінюватимуться ще багато разів.
Leave a Reply