Михайло Шуфутинський, один із найвідоміших виконавців російського шансону, після більш ніж року мовчання чітко окреслив свою підтримку дій російської влади під час повномасштабного вторгнення в Україну. Він обґрунтовував її особистою ненавистю до фашизму, сформованою в повоєнному дитинстві, та сприймав події як продовження боротьби зі злом. Його виступ у московському військовому шпиталі перед пораненими російськими військовими та інтерв’ю 2023 року стали ключовими маркерами цієї позиції.
Попри українське коріння — бабуся з Кропивницького та дідусь з Черкас — артист залишився в Росії, скасував гастролі за кордоном і продовжив концертну діяльність. Це призвело до внесення його до бази «Миротворець» ще раніше та санкцій Ради національної безпеки і оборони України з січня 2023 року. У 2026-му, коли йому виповнилося 78 років, Шуфутинський залишається активним на сцені, а його публічна позиція щодо війни не зазнала видимих змін.
Його історія відображає складний вибір багатьох російських артистів: між особистою лояльністю до країни проживання, сімейною пам’яттю про Другу світову та реаліями, що розділили не лише суспільства, а й родини. Шансоньє обрав шлях мінімальних, але недвозначних заяв, зберігаючи при цьому широку аудиторію в Росії та країнах СНД.
Дитинство в Москві та українське коріння сім’ї
Михайло Захарович Шуфутинський народився 13 квітня 1948 року в Москві в єврейській родині. Його батько, Захар Давидович, пройшов Другу світову як військовий лікар-хірург і після перемоги продовжив працювати медиком. Мати, Олена Подольська, померла, коли синові було лише п’ять років. Вихованням займалися дідусь Давид Якович із Черкас та бабуся Берта Давидівна з Кропивницького — саме українське коріння дало Шуфутинському глибоке відчуття сімейної історії, про яку він згадував у різних інтерв’ю.
Дитина росла в повоєнній Москві, де пам’ять про війну була живою і повсякденною. Батько-фронтовик, який вижив і повернувся, став для сина прикладом стійкості. Саме з цього періоду Шуфутинський пізніше виводив свою «ненависть до фашизму з молоком матері» — фразу, яку використав у 2023 році для пояснення ставлення до подій в Україні. Українське походження частини родини додавало шар особистої історії, яка, однак, не вплинула на остаточний вибір артиста на користь Росії.
Музичний шлях: від еміграції до статусу короля шансону
Шуфутинський закінчив музичну школу по класу баяна, а потім Московський музично-педагогічний інститут імені Іпполітова-Іванова за спеціальностями диригент, хормейстер і викладач співу. Одночасно з ним там навчалася Алла Пугачова. Ранні роки пройшли в московських та магаданських ансамблях, ресторанах, де він виконував романси Вертинського та Лещенка. Пізніше очолював ВІА «Лийся, пісня».
У 1981 році разом із родиною емігрував до США. Там працював аранжувальником і продюсером, зокрема для українських виконавців, грав у ресторанах Лос-Анджелеса, створив власний гурт і ресторан «Отаман». Перші концерти в Радянському Союзі після еміграції відбулися вже 1990 року, зокрема в Києві. Остаточно повернувся до Росії на постійне проживання на початку 2000-х.
За роки кар’єри випустив понад два десятки сольних альбомів. Найвідоміша пісня — «Третє вересня» — стала справжнім культурним явищем. Шансон у виконанні Шуфутинського — це щирі, часто меланхолійні історії про кохання, втрати, долю людини, тюремний досвід і прості радості. Його бархатистий баритон, акомпанемент на роялі чи баяні створювали атмосферу довірливої розмови. До 2026 року він залишається одним із найпопулярніших виконавців жанру, регулярно збирає повні зали та отримує премії «Шансон року».
Реакція на початок повномасштабного вторгнення: мовчання та перші кроки
Після 24 лютого 2022 року Шуфутинський понад рік не робив публічних заяв щодо війни. У травні того ж року він виступив у Центральному військовому клінічному шпиталі Москви перед пораненими російськими військовими в рамках акції Міноборони РФ «Найкращим воїнам світу». Це стало одним із перших видимих жестів підтримки.
Одночасно артист скасував заплановані гастролі в Ізраїлі та Німеччині. Пізніше пояснив: виступати там «сьогодні» означало б брехати собі та людям. Він підкреслив, що три роки не був у США і не хоче туди повертатися, бо «тут мій дім, моя батьківщина». Планувався концерт у Києві на березень 2022-го, але через попередні виступи в окупованому Криму українська Держприкордонслужба готувала заборону на в’їзд.
Ключові заяви 2023 року: антифашистська риторика та підтримка уряду
У квітні 2023-го, у день свого 75-річчя, Шуфутинський дав інтерв’ю виданню «Аргументи і факти». Він пояснив, чому рідко висловлюється публічно: «Я розважаю людей на своїх концертах. За гаслами та політичними висловлюваннями вони ходять на мітинги». Водночас чітко окреслив позицію: «Я з молоком матері ввібрав ненависть до фашизму. Будь-яка країна, де культивується нацизм, для мене ворог». Про події в Україні говорив як про боротьбу з цим злом.
У вересні 2023 року в ефірі білоруського проєкту «Наше время» на ОНТ він пішов далі: «Чи схвалюю я те, що відбувається сьогодні? Так, я повністю згоден із позицією нашого уряду, наших лідерів. Я ненавиджу фашизм, тому що виріс у післявоєнні роки в нашій країні, яка перемогла в цій війні. Те, що сьогодні відбувається, я сприймаю як боротьбу з цим злом. І ми це зло обов’язково повинні перемогти».
Ці дві заяви стали найповнішим публічним вираженням його позиції. Риторика спиралася на сімейну пам’ять про Другу світову та повоєнне виховання — прийом, поширений у російському інформаційному просторі. Водночас Шуфутинський уникав гучної пропагандистської риторики, на відміну від деяких колег.
«Третє вересня» та культурний резонанс пісень
Пісня «Третє вересня» — не про війну. Вона про особисту втрату, ностальгію та пам’ять про кохання. Проте саме вона стала візитівкою Шуфутинського і культурним мемом у багатьох країнах. До 2022 року її з задоволенням слухали й в Україні. Після початку вторгнення сприйняття змінилося: для частини аудиторії голос виконавця, який підтримав протилежну сторону, став асоційованим із болем війни.
Деякі українські медіа згадували випадки використання пісні в контексті психологічного тиску на військовополонених, хоча такі повідомлення потребують окремої перевірки. Головне — пісня, яка колись об’єднувала ностальгією, тепер для багатьох в Україні символізує розрив. Сам Шуфутинський ніколи не робив із неї інструменту прямої пропаганди, залишаючи її в межах особистої лірики.
Санкції України та сприйняття в українському суспільстві
Ще до 2022 року Шуфутинського внесли до бази «Миротворець» через концерти в окупованому Криму. 7 січня 2023 року РНБО України застосувала проти нього санкції за антиукраїнську діяльність. Це закрило можливість легальних виступів в Україні та створило юридичні обмеження.
Для українських шанувальників, які раніше цінували його голос і манеру виконання, це стало особистою драмою. Багато хто згадує, як пісні Шуфутинського звучали на сімейних святах чи в дорозі. Тепер вони викликають складні емоції: від ностальгії до відчуття зради. Артист, який мав українське коріння через рідних, обрав іншу сторону барикад — і це залишило слід у сприйнятті його творчості в Україні.
Особисте життя на тлі суспільних змін
У зрілому віці Шуфутинський одружився вдруге — з молодою жінкою Світланою Уразовою. Різниця у віці майже тридцять років. Молодший син Антон, за словами батька, припинив спілкування саме через нову обраницю, а не через позицію щодо війни. Старший син намагався помирити братів, але безуспішно.
У 2025–2026 роках артист прокоментував отримання російського паспорта: його американський документ закінчився у 2022-му, і він оформив російський. Він здивувався ажіотажу навколо цієї новини, підкресливши, що народився в Росії і завжди вважав її домом. Ці деталі показують, як навіть особисті рішення переплелися з подіями воєнного часу.
Шуфутинський у 2026 році: незмінна позиція та триваюча кар’єра
На 78-му році життя Михайло Шуфутинський продовжує активну концертну діяльність. Зали в російських містах та країнах СНД заповнені, з’являються нові пісні, як-от «Останній політ». Він бере участь у телешоу, отримує премії та залишається впізнаваною фігурою жанру. Публічних заяв про війну після 2023 року не фіксувалося — артист дотримується обраної лінії: розважати публіку на концертах, а не вести політичні дискусії.
Його історія — це приклад того, як особиста пам’ять про війну, сімейне коріння та вибір країни проживання можуть формувати позицію людини в умовах конфлікту. Для частини аудиторії Шуфутинський залишився улюбленим виконавцем щирих пісень про життя. Для іншої — символом артиста, який зробив свій вибір і не приховував його. Музика продовжує звучати, а розмова про те, як мистецтво співіснує з політикою, триває.
Leave a Reply