Джуді Гарленд: зірка «Оз», яка не згасла -

Зміст

Коротко

Джуді Гарленд (справжнє ім’я Френсіс Етель Гамм) народилася 10 червня 1922 року в Гранд-Рапідсі, Міннесота, і померла 22 червня 1969 року в Лондоні у 47 років.
Світову славу принесла роль Дороті в «Чарівнику країни Оз» (1939) і пісня Over the Rainbow, яку студія мало не вирізала з фільму.
За 45 років на сцені й екрані вона знялася більш ніж у 30 повнометражних стрічках, виграла спеціального «Оскара», «Золотий глобус», спеціальну премію «Тоні» і стала першою жінкою, яка отримала «Греммі» за альбом року.
American Film Institute поставив її на 8-ме місце серед жіночих легенд класичного Голлівуду, а Over the Rainbow — на перше місце серед пісень американського кіно.
Її життя було жорстким контрастом до кадру: таблетки від студії, п’ять шлюбів, борги, зриви й голос, який навіть у розвалі тримав залу.
Якщо дивитися вперше — починайте з «Оз», потім «Зустрінь мене в Сент-Луїсі», «Зірка народилася» і концертний альбом Judy at Carnegie Hall.

Джуді Гарленд — американська актриса, співачка і варьєте-артистка, яку більшість людей упізнає з одного кадру: дівчинка в картатій сукні, рубінові туфлі, пес Тото й жовта цегляна дорога. Це зручний ярлик. І він неповний. За Дороті стояла жінка зростом близько 151 см з контральто, яке ламало броню, і з кар’єрою, що тягнулася від водевілю 1920-х до лондонської ванної кімнати влітку 1969-го.

Її шукають по-різному. Хтось хоче біографію. Хтось — список фільмів. Хтось просто згадує пісню й не може згадати ім’я. Усі три запити сходяться в одній точці: Гарленд була не «дитячою зіркою, яка зіпсувалася», а рідкісним типом виконавця. Вона могла бути кумедною, гірко-ніжною й майже нестерпно прямою в одному такті. Це чутно навіть через старий мікрофон.

За спостереженнями, люди часто дивляться «Чарівника країни Оз» у дитинстві — і повертаються до Гарленд уже дорослими, коли голос раптом звучить інакше. Не казково. А як людина, яка дуже хоче, щоб її почули. Ось з цього й варто починати.

Як Френсіс Гамм стала Джуді Гарленд

Вона народилася 10 червня 1922 року в родині колишніх водевільних артистів Френка і Етель Гамм. Батьки тримали кінотеатр New Grand Theatre у Гранд-Рапідсі. Між сеансами родина виходила на сцену. 26 грудня 1924 року, у два з половиною роки, Френсіс уперше вийшла до публіки. Співала Jingle Bells. І, за родинними переказами, не хотіла зупинятися.

Сестер було троє: Мері Джейн (Сьюзі), Дороті Вірджинія (Джиммі) і найменша Френсіс, яку вдома звали Бейбі Гамм. Вони працювали як The Gumm Sisters. У 1932-му, коли Френсіс було десять, журнал Variety дав їй першу захоплену рецензію. Прізвище Гамм на афіші звучало як жарт. Комік Джордж Джессел запропонував Garland — від прізвища персонажки Керол Ломбард у фільмі Twentieth Century. Ім’я Джуді вона взяла з пісні Хогі Кармайкла Judy. Так з’явилася сцена: коротша, дзвінкіша, зручніша для маркізи.

У вересні 1935-го, без пробного знімання, її підписала Metro-Goldwyn-Mayer. Їй було тринадцять. За два місяці помер батько — менінгіт. Далі пішла машина студії. Контракт, уроки, дієти, зйомки, ще дієти. У практиці перегляду її ранніх речей завжди впадає в око одне: дитина вже вміє тримати залу краще за дорослих поряд. Не технікою. Увагою до слова.

Що студія зробила з підлітком

MGM любила «дівчинку з сусіднього двору». Не секс-символ, не фатальну красуню. Гарленд була темноволосою, невисокою, з круглим обличчям. Її постійно порівнювали з Ланою Тернер і Діаною Дурбін і постійно просили схуднути. Студійні лікарі видавали амфетаміни «для енергії й ваги» і барбітурати «щоб спати після зйомок». Це не пізніша легенда. Це була норма конвеєра 1930–40-х. І саме вона заклала залежність, з якою Гарленд боролася все життя.

Перший повнометражний фільм — Pigskin Parade (1936), на оренді у 20th Century Fox.
Прорив у парі з Міккі Руні: Thoroughbreds Don’t Cry (1937), Love Finds Andy Hardy (1938), Babes in Arms (1939).
Разом вони зняли дев’ять картин. Формула «задвіркові мюзикли» працювала безвідмовно: підлітки ставлять шоу, рятують театр, закохуються.
Паралельно йшли записи на Decca. До 1947-го Гарленд зробила понад 90 треків для лейбла.

Руні пізніше казав, що студія експлуатувала їх обох без жалю. Він вижив інакше. Вона — ні. Різниця не в таланті. У тілі, яке з дитинства саджали на хімію, і в голосі, який студія вважала своїм активом, а не частиною людини.

«Чарівник країни Оз»: роль, яку могли віддати іншій

У 1938-му шістнадцятирічну Гарленд затвердили на Дороті Ґейл. Студія спершу мітила на Ширлі Темпл. Темпл була недоступна, і роль лишилася за Гарленд. Прем’єра — 12 серпня 1939 року. Фільм тоді не став касовим вибухом. Став ним пізніше, коли його почали крутити по телебаченню. А от пісня Over the Rainbow (музика Гарольда Арлена, слова Їпа Гарберга) хітом стала одразу. Запис Гарленд для Decca пішов у хіт-парад ще до того, як стрічка обросла міфом.

Найдивніше в цій історії навіть не рубінові туфлі. Продюсери хотіли вирізати Over the Rainbow. Мовляв, балада гальмує темп, Дороті стоїть у курнику й сумує — навіщо це в казці. Пісню відстояли. У 2004-му American Film Institute поставив її на перше місце в списку 100 найкращих пісень американського кіно. Якби вирізали — ми б зараз говорили про інший фільм. І, можливо, про іншу Гарленд.

У лютому 1940-го Академія кіномитців вручила їй спеціального «Оскара» — Juvenile Award, мініатюрну статуетку «за видатну гру юної виконавиці». Це був її єдиний «Оскар». Далі будуть номінації. І поразки, які боліли сильніше за перемоги.

Що в цій ролі працює досі

Дороті Гарленд — не лялька. Вона співає не «гарно», а так, ніби Канас справді затісний. Голос ще дитячий, але вже з тріщиною дорослого болю. Помічав це не раз: діти дивляться на Тото й відьму, дорослі — на паузу перед high note. Там, де інша актриса б посміхалася в камеру, Гарленд ніби просить квиток геть звідси. Це і є секрет. Не спецефекти 1939 року.

Золоті роки MGM: від Сент-Луїса до «Get Happy»

Після «Оз» студія не відпустила її в дорослі ролі одразу. Ще кілька років вона була «дівчинкою Руні». Перелом настав із Meet Me in St. Louis (1944) Вінсенте Міннеллі. Гарленд зіграла Естер Сміт і відкрила три стандарти: The Trolley Song, The Boy Next Door і Have Yourself a Merry Little Christmas. Остання — різдвяна пісня, в якій чути війну. У 1944-му це було не декорацією. Люди в залі справді не знали, чи син повернеться додому.

На зйомках вона зійшлася з Міннеллі. У 1945-му вони одружилися. У 1946-му народилася донька Лайза. Міннеллі зняв її ще в The Clock (1945) — рідкісній для Гарленд драмі без пісень — і в The Pirate (1948). Глядач чекав, що вона заспіває. Коли не співала, зал ніби ображався. Студія це запам’ятала.

Середина 1940-х — пік каси. The Harvey Girls (1946), Easter Parade (1948) з Фредом Астером, In the Good Old Summertime (1949). Easter Parade став її найкасовішим фільмом на MGM. У 1950-му вийшов Summer Stock з Джином Келлі. Фінальний номер Get Happy — коротка стрижка, смокінг, капелюх — виглядає як інша жінка. Бо це вже була інша жінка. Виснажена, залежна, зірвана з кількох попередніх проєктів. У вересні 1950-го MGM достроково розірвала контракт. П’ятнадцять років конвеєра закінчилися.

Фільм	Рік	Чому дивитися
The Wizard of Oz	1939	Дороті, Over the Rainbow, точка входу в усю її міфологію
Meet Me in St. Louis	1944	Перехід у дорослі ролі, три пісні, які живуть окремо від фільму
Easter Parade	1948	Хімія з Астером, її найприбутковіша стрічка на MGM
Summer Stock	1950	Get Happy — прощальний жест студійній системі
A Star Is Born	1954	Найкраща акторська робота; багато хто вважає, що «Оскар» украли
Judgment at Nuremberg	1961	Коротка, жорстка драматична роль без нот

Таблиця навмисно коротка. Повний список довший: Pigskin Parade, Broadway Melody of 1938, For Me and My Gal, Girl Crazy, Presenting Lily Mars, The Harvey Girls, I Could Go On Singing. Якщо хочете не «найвідоміше», а «найчесніше» — беріть A Star Is Born і пізній I Could Go On Singing (1963). Там уже немає студійного лаку.

Повернення, якого від неї не чекали

Після MGM Гарленд пішла на сцену. Лондонський Palladium, потім Palace Theatre у Нью-Йорку. У 1951-му їй дали спеціальну премію «Тоні» за відродження водевілю. Це був не «план Б». Це була її справжня стихія: жива зала, зайвий такт, розмова з першим рядом. Кіно її різало й полірувало. Сцена дозволяла бути нерівною.

У 1954-му чоловік Сідней Лафт (третій шлюб) продюсував A Star Is Born на Warner Bros. Режисер Джордж Кьюкор. Партнер Джеймс Мейсон. Гарленд зіграла Естер Блоджетт, яка стає Вікі Лестер, — співачку, яку Голлівуд підіймає й одночасно з’їдає. Пісня The Man That Got Away знята майже одним дублем. AFI пізніше поставить її на 11-те місце серед кінопісень. Гарленд отримала «Золотий глобус» і номінацію на «Оскар» за найкращу жіночу роль. Статуетка пішла Ґрейс Келлі за The Country Girl. Частина залу того вечора вважала це помилкою. Частина вважає досі.

Карнегі-хол, 23 квітня 1961-го

Їй було 38. За плечима — гепатит, зриви, попередження лікарів, що тіло більше не витримає гастролей. Вона все одно вийшла. Зал на 3165 місць. В залі — Річард Бертон, Джулі Ендрюс, голлівудська й бродвейська верхівка. Під кінець вона вивела на сцену дітей: Лайзу, Лорну і Джої. Альбом Judy at Carnegie Hall вийшов у липні 1961-го на Capitol. 13 тижнів на першому місці Billboard, 73 тижні в чарті, «золотий» статус.

На 4-й церемонії «Греммі» Гарленд взяла Album of the Year і Best Solo Vocal Performance, Female. Вона стала першою жінкою, яка виграла «Греммі» за альбом року. За даними Britannica, це був її найбільший комерційний успіх як співачки. У 2003-му Бібліотека Конгресу внесла запис до National Recording Registry. Я ставив цей альбом людям, які «взагалі не слухають старе». Реакція майже завжди одна: спочатку посмішка на розмовах із залом, потім тиша на Over the Rainbow. Живий запис не прощає фальші. Тут її немає. Є втома. І є контроль, якого вже не чекаєш від людини в такому стані.

Того ж року — драматична роль Ірени Гоффман у Judgment at Nuremberg Стенлі Креймера. Номінація на «Оскар» за роль другого плану. Потім мультик Gay Purr-ee (1962), A Child Is Waiting (1963) і британська I Could Go On Singing. Телевізійний The Judy Garland Show (1963–1964) протримався 26 епізодів і закрився, попри гостей рівня Барбри Стрейзанд і власних дітей. Шоу було дорогим, нервовим і, заднім числом, дуже живим. Телемережа хотіла інше.

П’ять шлюбів, троє дітей, нуль спокою

Особисте життя Гарленд читається як додаток до контракту. П’ять чоловіків за 28 років.

Девід Роуз, композитор, 1941–1944. Студія й родина настояли на перериванні вагітності.
Вінсенте Міннеллі, режисер, 1945–1951. Донька Лайза Міннеллі (нар. 12 березня 1946).
Сідней Лафт, продюсер, 1952–1965. Донька Лорна (1952) і син Джої (1955). Найдовший шлюб і найгучніші скандали.
Марк Геррон, 1965–1969. Шлюб швидко розвалився; Гарленд пізніше говорила про насильство.
Міккі Дінс, менеджер нічного клубу. Одружилися 15 березня 1969-го в Челсі. До її смерті лишалося три місяці.

Діти пішли в ту саму професію з різною мірою бажання. Лайза Міннеллі стала окремою всесвітньою зіркою — «Оскар», «Тоні», «Еммі», «Греммі». Лорна Лафт співає й пише про матір без лакування. Джої тримається далі від рампи. У мемуарах родини повторюється одна сцена: діти то рятують матір, то тікають, щоб самим не зламатися. Це не «зірковий побут». Це будинок, де ніч залежить від того, чи є таблетки й чи є завтра концерт.

Гарленд була геєм-іконою ще за життя. Коли журналіст спитав, як вона ставиться до гей-аудиторії, відповіла: «Мені байдуже. Я співаю для людей». Advocate пізніше назвав її «Елвісом для гомосексуалів». Веселковий прапор і Over the Rainbow злилися в одну метафору не тому, що вона це планувала. А тому що в її голосі було те, чого не давала офіційна Америка 1950-х: дозвіл почуватися занадто сильно.

Смерть, похорон і міфи, які ліплять поверх фактів

22 червня 1969 року Міккі Дінс знайшов її мертвою у ванній орендованого будинку на Cadogan Lane в Белгравії, Лондон. Коронерська експертиза: необережне передозування барбітуратів (секонал), не самогубство. Їй було 47. Минуло дванадцять днів після дня народження. Рей Болджер, Страшило з «Оз», сказав на похороні фразу, яку потім цитували всі: вона просто зносилася.

Похорон пройшов 27 червня в Frank E. Campbell Funeral Home у Мангеттені. За Britannica, попрощатися прийшли близько 22 тисяч людей. Промову сказав Джеймс Мейсон: вона вміла витискати сльози з кам’яних сердець. Наступної ночі, 28 червня, почалися стоунволлські заворушення. Зв’язок між похороном і Стоунволлом часто подають як причину й наслідок. Історики, які збирали свідчення учасників, цього не підтверджують. Збіг дат — так. Прямий детонатор — ні. Гарленд уже була іконою. Їй не треба було «запускати» рух посмертно.

Спершу її поховали на кладовищі Ferncliff у Гартсдейлі, штат Нью-Йорк. У 2017-му діти перевезли прах до Hollywood Forever у Лос-Анджелесі, у павільйон її імені. Напис на крипті: I’ll Come To You, Smiling Through The Years. На момент смерті в маєтку лишалося близько 40 тисяч доларів. Голос коштував мільйони. Гроші розходилися на податки, адвокатів, гастролі й хімію.

Типові помилки, коли говорять про Гарленд

Вона = тільки Дороті. Дороті — вхід. Не вся будівля. Без Carnegie Hall і A Star Is Born портрет фальшивий.
Студія «зламала невинну дитину», і цим усе пояснюється. Студія справді калічила. Але доросла Гарленд була жорсткою професіоналкою, комічкою (Люсіль Болл і Керол Бернетт вважали її однією з найсмішніших людей, яких зустрічали) і людиною з характером, який режисери подекуди ненавиділи.
Over the Rainbow завжди була священною. Її хотіли вирізати. Священною вона стала потім.
Стоунволл став через її похорон. Зручна легенда. Слабка як факт.
Голос пізніх років — «уже не той». Тембр сів. Драма виросла. Для когось саме 1961-й, а не 1939-й, є вершиною.

Ці помилки тримаються, бо трагедія зручніша за складність. Гарленд вигідна як жертва. Менш вигідна як майстриня, яка в 38 років збирала аншлаги після того, як лікарі пропонували їй сидіти вдома.

Пісні, нагороди, куди натиснути «play»

У Гарленд п’ять пісень у списку AFI «100 Years… 100 Songs» — стільки ж, скільки в Джина Келлі, і всі її позиції соло. Це рідкість навіть для топа класики.

Пісня	Фільм	Місце в AFI
Over the Rainbow	The Wizard of Oz (1939)	1
The Man That Got Away	A Star Is Born (1954)	11
The Trolley Song	Meet Me in St. Louis (1944)	26
Get Happy	Summer Stock (1950)	61
Have Yourself a Merry Little Christmas	Meet Me in St. Louis (1944)	76

До цього варто додати On the Atchison, Topeka and the Santa Fe з The Harvey Girls (пісня отримала «Оскар») і дует A Couple of Swells з Астером. Нагороди, якщо зібрати в одну полицю: Juvenile Award 1940, спеціальна «Тоні» 1951, «Золотий глобус» 1955, Cecil B. DeMille Award, дві конкурсні «Греммі» 1962-го, посмертна Grammy Lifetime Achievement Award 1997-го, дві зірки на Голлівудській алеї слави (кіно — 1715 Vine Street, звукозапис — 6764 Hollywood Blvd). Номінації на «Еммі» були, перемоги — ні. Два американські поштові марки: 1989-го як Дороті, 2006-го як Вікі Лестер.

Як слухати, якщо часу мало:

Over the Rainbow у фільмі, не в пізніших концертних дублях. Спочатку потрібен контекст курника й сірого Канзасу.
The Man That Got Away — один дубль, жодного жалю.
Judy at Carnegie Hall цілком. Не збірник хітів. Саме подвійний живий альбом, з розмовами.
Have Yourself a Merry Little Christmas, коли захочете зрозуміти, чому різдвяна пісня може бути гіркою.
I Could Go On Singing — фінальний фільм. Назва працює як епітафія, хоч так не задумувалося.

Музей Джуді Гарленд стоїть у Гранд-Рапідсі, у будинку її дитинства. Там немає глянцю Голлівуду. Є маленьке місто, з якого вивезли дитину, і більше не повернули.

Що з нею робити сьогодні

Гарленд легко перетворити на листівку: туфлі, веселка, «трагічна зірка». Це лінивий спосіб. Точніший такий: вона була працівницею індустрії, яку індустрія з’їла, і при цьому однією з небагатьох, хто вмів у прямому ефірі віддати залі більше, ніж мав у тілі. Френк Сінатра казав, що її чекає «містичне виживання»: решту забудуть, її — ні. Пафосно. Але по факту чарти, перевидання, біопіки й чужі кавери Over the Rainbow цю фразу підтверджують.

Якщо ви прийшли через «Оз» — не зупиняйтеся на ньому. Якщо прийшли через Лайзу Міннеллі — послухайте матір окремо, без дочірнього фільтра. Якщо прийшли через чутки про таблетки й Стоунволл — поверніться до записів. Голос усе ще суперечить біографії. У цьому, за досвідом, і є причина, чому Гарленд не стає «просто класикою». Класика лежить на полиці. Вона — ні.

Почніть сьогодні з одного фільму й одного альбому. Meet Me in St. Louis, якщо хочете тепла. A Star Is Born, якщо хочете правди. Carnegie Hall — якщо хочете зрозуміти, чому дорослі люди в 1961-му плакали в смокінгах. Далі вже не відпустите. І це нормально.

Кількість переглядів: 20